Бараками колонії в Оленівці пройшлися наглядачі. Вони мали список із прізвищами полонених, яких наказали вийти, мовляв, переселяють до іншого бараку.
Полонені сподівалися, що в списку ті, кого скоро обміняють. Зокрема, тут опинилося 198 «азовців». Однак наступного дня тут лунали вибухи.
Два роки тому, у ніч на 29 липня 2022-го року, росія вчинила теракт в Оленівці — загинули щонайменше 50 беззбройних українських військовополонених із «Азову». Більше сотні зазнали поранень. Однак точних цифр немає досі.
“Жоден, хто давав гарантії бійцям під час виходу з “Азовсталі”, не виконав обіцянок”
Про це заявив командир “Азову” Денис Прокопенко на тлі других роковин трагедії.
У дописі в Facebook командир бригади “Азов” Денис Прокопенко нагадав умови, на яких бійці виходили з території “Азовсталі” у травні 2022 року.
Тоді нашим військовим гарантували збереження життя, незастосування тортур та якнайшвидші обміни. Гарантами виступали ООН, Міжнародний Комітет Червоного Хреста, російська сторона та військово-політичне керівництво України, зокремо особисто Володимир Зеленський.
За словами Редіса, сучасна історія не знає подібних прикладів нелюдської жорстокості щодо військовополонених.
У день, коли вся країна схиляє голови перед загиблими в Оленівці азовцями, мені не дає спокою лише одне питання: чи доклали інші гаранти збереження життів особового складу Маріупольського гарнізону усіх зусиль, пропрацювали усі можливі варіанти та залучили необхідні важелі впливу на росіян, аби обіцяні через 3-4 місяці після виходу з “Азовсталі” обміни стались?
– йдеться у повідомленні командира.
Прокопенко підкреслив, що неможливо передати словами, що таке один день у російському полоні. Це постійні катування, голод, показові страти, довічні ув’язнення.
Громадське зібрало все, що наразі відомо про страшний злочин московських катів.
За цей час рф віддала тіла загиблих — частину з них ідентифікували й поховали. ООН сформувала й розформувала місію, яка мала встановити факти загибелі «азовців». Представники Червоного хреста так і не доїхали до колонії.
У колишню Волноваську виправну колонію №120, що розташована на території Оленівської селищної ради (Оленівка — окуповане з 2014 року селище в Донецькій області — ред.) росіяни помістили українських військових, що вийшли з Азовсталі в травні 2022-го. У переповнених бараках тримали під 300 людей.
У віддаленому від інших бараків приміщенні, яке незадовго до цього заставили впритул ліжками, опинилося 198 «азовців». Цього ж дня керівництво колонії наказало перенести пост охорони якомога далі від бараку.
У ніч на 29 липня, коли полонені спали, у бараці пролунав вибух. «Град», розміщений одразу за стінами колонії, почав стріляти й перекривати вибухи, що лунали зсередини. Від вогню в бараці плавилися ліжка. Ті «азовці», які постраждали менше, відчинили двері й почали витягувати важкопоранених і загиблих. Полонені з інших бараків чули крики про допомогу й нічого не розуміли. Але новина про постраждалих побратимів швидко ширилася. І військові почали вимагати від охорони, щоб до поранених направили лікарів із числа полонених. Зрештою їх допустили. Та з «ліків» вони мали лише простирадла, якими намагалися зупинити кровотечу.
Лише о 5 ранку охоронцям дали наказ вантажити тяжкопоранених у машини, щоб відвезти до лікарні. З російських військових і охоронців від вибуху ніхто не постраждав.
30 липня росія надала списки загиблих: там значилося 48 прізвищ. У списку поранених було 73 імені.
Списки переважно підтвердилися: більшість поранених «засвітилися» на відео у ворожих пабліках, частину тіл загиблих ідентифікували. Двоє зі списку загиблих виявилися живими, інші двоє зі списку поранених померли дорогою до лікарні. Один військовий був у обох списках. Поки триває слідство, точна кількість загиблих і тих, хто лишається в полоні з бараку «200» (так після теракту назвали той барак), невідома.
Після теракту легших поранених відокремили в дисциплінарний ізолятор Оленівки, важкопоранених розвезли по шпиталях Донецька. Пізніше їх доправили в інші місця позбавлення волі. Відомо про в’язниці чи СІЗО Горлівки, Донецька, Таганрога. Частина потрапила у великий обмін 21 вересня. На сьогодні відомо про 13 із бараку «200», які повернулися додому.
57 тіл загиблих захисників із биркою, на якій було написано «Оленівка», росія віддала торік у серпні-жовтні (поки не буде здійснено ідентифікацію всіх тіл, неясно, чи всі вони дійсно з бараку «200» цієї колонії). росіяни дотримали тіла до такого стану розкладання, щоб не можна було зробити експертизу на вибухові речовини, і цим самим довести воєнний злочин.
Відомо, що в Україні відкрито кримінальне провадження за статтею порушення законів і звичаїв війни, у поєднанні з умисним вбивством (ч. 2 ст. 438 Кримінально кодексу України). Досліджуються факти загибелі й поранення українських військовослужбовців. Експертиза зброї, слідів і обставин її використання показала, що постріл, який спричинив вибух, був із реактивного термобаричного гранатомета.
На сьогодні ідентифікували тіла 47 загиблих від вибуху. Родичі декого із загиблих досі чекають на результати експертизи. У справі допитали 13 потерпілих, які були в цьому бараці й повернулися в результаті обміну полонених. Інших уцілілих шукають: лише про місця утримання деяких із них є точна інформація.
А загалом досудове слідство триває і розголошувати його «таємницю» не можна, бо це заважатиме встановленню істини.
Що ж міжнародні організації?
Міжнародний комітет Червоного Хреста занепокоєний, але дістатися до Оленівки не може, бо не дозволяє рф.
ООН сформувало розвідувальну місію, але в січні 2023-го її розформували — росія не допустила експертів до полонених. Лише через рік після трагедії ООН визнала, що вибухи спричинили не ракети HIMARS, як це стверджувала російська пропаганда.
Після цього члени родин «азовців», постраждалих в Оленівці, створили громадську організацію «Спільнота родин Оленівки». Наразі в ній 137 людей — по одному від кожної родини, що має полоненого. «Слідство рухається так повільно, що часом здається, що взагалі ніхто нічого не робить. Ми з дівчатами почали самі встановлювати, хто був у бараці. Кожне прізвище. Тепер знаємо плюс-мінус усіх. Ці дані передали слідчим органам. Нашим словам не повірили, тому ми почали додавати відео й фото — кожна з нас переглядає ж по сто разів ворожі канали. Коли виходять за обміном хлопці, кидаємося розпитувати, чи не бачили вони наших», — розповідає заступниця голови ГО Ганна Лобова.
Родини домагаються, щоб 28 і 29 липня визнали Днями скорботи та вшанування пам’яті захисників України. Для цього створили петицію на сайті президента України. Хочуть, щоб поранених (усіх із барака «200», крім загиблих, вважають пораненими) повернули якнайскоріше, щоб слідство довели до кінця.
Костянтин Кожекін, азовець, який був в іншому бараці Оленівської колонії, допомагає спільноті родин. Комунікує з усіма структурами, що займаються слідством, обміном полоненими, опитуваннями свідків, ідентифікацією тіл тощо. За рік вдалося вирішити питання статусу вбитих: їхня загибель не визнавалася як така, що пов’язана із захистом Батьківщини. Це владнали. Також змогли прискорити процес ідентифікації тіл, який через бюрократію тривав місяцями.
Що буде? Суд у Гаазі без путіна не відбудеться. Треба тягти його за шкірку
Юрист-міжнародник Іван Лозовий пояснює, що теракт в Оленівці належить до тяжких воєнних злочинів. Відповідальність за нього несуть виконавці від найнижчої ланки до найвищої, тобто до путіна. І покарання на них чекає дуже серйозне.
«Червоний Хрест не уповноважений щось розслідувати. Його мандат — гуманітарна допомога. І саме через це без жодних запрошень з боку України його представники мали б прибути на місце злочину. Зафільмувати сліди вибуху. У цьому б проявилася їхня допомога в плані розслідування. Тому до них претензії серйозні були і є.
Про місію від ООН, яку розформували, у мене враження, що вона приїхала, щоб поставити галочку, що вони щось робили.
Але в Україні від початку повномасштабного вторгнення дуже активно працює з командою головний прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан. У його кейсі серед інших справ, звісно — Оленівка».
Лозовий називає дуже добрим знаком те, що низка міжнародних аналітиків визнали, що вибух в Оленівці відбувся всередині приміщення. Отже, вони згодні, що це зробили росіяни. І їхні висновки як докази може розглядати й українська сторона. Юрист наголошує, що внутрішнє українське національне розслідування й міжнародне — зовсім окремі, не пов’язані між собою. Так само буде й із судами:
«На жаль, Україна не може в себе притягнути до відповідальності путіна. Має імунітет як глава держави. І матиме навіть тоді, коли перестане ним бути. Але ми можемо заарештувати його й передати в Гаагу в міжнародний суд. Там, до речі, не можуть судити людей заочно. Так що треба брати путіна за шкірку й тягти туди. Якщо уявити, що крім злочину в Оленівці він не здійснював інших, цей потягне на кілька довічних термінів».
