З 72-гою мене особисто пов’язує дуже багато чого. Ще з тих далеких часів, коли вона мала іншу назву.

Десь приблизно кілька десятиріч. Вона для мене рідна з дитинства.

І це не пафосні слова.

Дуже важко читати такі новини. Особливо про тих, кого знав особисто.

Але я точно знаю, що моя помста буде вишуканою, підступною та дуже жорстокою.

Вона буде розтягнутою у часі і дуже болючою, оскільки здійснюватиметься неочікувано у самий незручний час і навіть незалежно від мене.

Вбивці й кати нацистської росії, які виживуть після цієї війни, в якийсь момент масово зрозуміють, що краще б вони померли.

Не вірив би в те, що тут виклав, не написав би цього допису.

Про командира одного із підрозділів Чорних Запорожців Романа Онищенко розповів Андрій Ковальов.

💬

Учора на фронті загинув офіцер Збройних Сил України, командир одного з підрозділів 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, пластун, один із творців Самооборони Майдану Роман Орищенко на псевдо «Орлик», позивний «Оскар».

Роман надзвичайно світла і добра людина, справжній козак, доброзичливий, завжди усміхнений і веселий. Ми були з Романом в одному пластовому курені «Орден Залізної Остроги». Роман був одним із засновників і довгий час очільником Пласт – український скаутинг у Черкасах і на Черкащині. Він активно займався розвитком кінного пластування, дуже любив коней і багато років організовував дитячі платові табори на конях.

Він зі студентських років був активним в українських громадських організаціях. Активний учасник Помаранчевої революції і Революції Гідності.

Ми працювали разом з Романом у Верховній Раді. Він був радником Голови Верховної Ради Андрій Парубій. Як один із засновників «Самооборони Майдану», навіть через багато років Роман залишався координатор і душею цього руху.

Науковець, кандидат історичних наук.

У 2019 році Роман пішов на контракт до Збройних Сил України. Зустрів початок російської повномасштабної агресії командиром взводу у 72 бригаді на північ від Києва, де зупиняв російський наступ. Якраз у момент, коли взвод Романа наприкінці лютого 2022 року вибивав окупантів біля Києва, Інна Неродик приїхала до них із павербанками і теплими ковдрами зібраними у Боярці.

З часом Роман став командиром роти і зі своєю ротою у складі 72 бригади з нею пройшов усю лінію фронту на Донеччині, брав участь у боях за Вугледар, був поранений.

Роман жив, як козак і загинув, як козак у бою з проклятим окупантом. Роман був невиправним оптимістом. Він ніколи не втрачав почуття гумору і оптимізму, навіть у найважчих ситуаціях. Невимовний біль, не віриться. Бо такі, як Роман не гинуть.

У смутку залишилася дружина Світлана і двоє дітей.

Вічна слава і вічна памʼять воїну Роману!