“Я готовий загинути за Україну і жалкую про те, що можу зробити це лише один раз”

Так говорив наймолодший кіборг захисник Донецького аеропорту із Сум Сергій Табала. Йому назавжди лише 18…

Боєць 5-го окремого батальйону Добровольчого Українського корпусу «Правий Сектор» легендарний «кіборг» Сергій Олександрович Табала (на позивний «Сєвєр») загинув 6 листопада 2014 р., тримаючи оборону на звідусіль обстрілюваній вишці Донецького аеропорту. Неміцну стіну пробив снаряд 100-мм протитанкової гармати МТ-12 «Рапіра». Через місяць хлопцю мало б виповнитися дев’ятнадцять…

До легендарного летовища Сєвєр потрапив як доброволець «Правого Сектору». Підрозділ ДУК «ПС» стояв у Пєсках – до аеропорту рукою подати, і прибулий на дружні перемовини з «правосєками» комбат десантників зізнався, що там непереливки, треба рятувати наших хлопців, серед яких десантники, піхота і трохи спецназу. Добровольці «ПС» тоді пішли і зробили — розтиснули кільце довкола летовища.

Своє перше поранення Сєвєр отримав 28 серпня, в тому ж таки аеропорті, коли «сєпари» в чергове штурмували позиції «кіборгів».

«Не треба лукавити, йде війна — і або ми їх, або вони нас! – у інтерв’ю зі шпитальної палати говорив про реалії воєнних подій «кіборг» Сєвєр. – І краще, якщо ми переможемо. Стріляють у мене, у побратимів, топчуть мою Україну. Я мушу їх захищати! Якщо не вб’ють, піду до військового училища. Вважаю, я обраний для військової справи!..»

Говорив: хлопці, як загину і будете мене ховати, хочу, щоб ви посміхались і згадували наше веселе. Так, він дуже любив життя.

У «ПС» Сергій Табала вступив на Майдані, 29 листопада 2013-го, коли відчув — настав час рішучих дій. Під вогнем на Грушевського йому виповнилось вісімнадцять. Не по роках мудрий, з високим IQ: швидко думав, реагував, пропонував нелінійні рішення — швидко добирав слова до непростих категорій. Відчайдух і патріот. Безперечний лідер у молодіжному націоналістичному середовищі.

“Я мрію про шляхетну і горду країну. Хтось скаже: утопія, але я хоча б спробую! Хочеш перемогти – дій, така логіка бою! І будьте певні, я не один – нас багато!”

Псевдо «Шило», 31 рік, боєць ДУК «ПС», м. Новомосковськ: «Ми здружились під обстрілами в аеропорту. Якщо він прикривав фланг чи спину, я вже не обертався: вірив більше, ніж собі. Такий загине, а не відступить…»

18-річного Сєвєра ховали у закритій труні, накритій державним і повстанським прапорами. В останній похід його несли на руках по Соборній, труна на плечах побратимів гойдалась, як слов’янський човен-тура. Молоді дужі голоси раз-у-раз вигукували: «Слава Україні!» — «Героям слава! Слава! Слава! Слава!».

Ми й не зчулися, як за трагічний 2014-ий стало на крило покоління безстрашних.

Джерело