Така спадковість поколінь. Прадід і праонук воювали у Національно-Визвольній Війні з Росією.
* * *
У невеличкому селі на краю Волинської області похований єдиний учасник легендарного бою 1918 року – єдиний герой Крут, який діждався Незалежності України. Радів їй, як Пасці! Він завжди згадував хлопців, які у січні 1918 року поруч з ним у бою під Крутами, стіною ставши проти тисячної армії більшовиків, поклали свої голови у мрії за Незалежність України.
Матвій Данилюк прожив 103 роки і до останнього не полишав свого улюбленого заняття – риболовлі. Дід Матвій у селі був людиною-легендою. Пам’ятають його як неймовірного правдолюба.
«То була людина-чудо, такий енергійний, такий життєлюб, сім’янин, сусід, взагалі хороша людина. Любив рибалити. Все боровся за Україну. Де б він не йшов ще тоді – за радянської влади – все казав: «Слава Україні!», – описує свого земляка родичка Матвія Данилюка Надія Головчук.
У селі його називали лагідно Дід Матвій. Довгожитель мав шану і авторитет. Та боєць усе життя беріг свою таємницю. У 1918 він у складі Київської юнацької школи ім. Богдана Хмельницького вижив у бою під Крутами.
«Те, що був під Крутами, він ніколи тим не вихвалявся. У нього навіть був прапор, який він стільки років тримав зашитим у подушці», – розповіла вчителька Ватинецької школи Світлана Киричук.
«Багато тоді загинуло, залишилось тільки декілька чоловік, була велика різанина. Піхота, як пробралась до студентів, то багато повбивали їх. Я би, напевно, не пішов, бо злякався, але ці хлопці дуже хоробрі», – вважає учень Ватинецької школи Ігор.
Прожив Матвій Данилюк щасливих та довгих 103 роки із дружиною Мариною, яка померла на 101 році життя. Мав трьох синів, усі воювали у Другу світову. Помер Матвій Данилюк у 1994 році. Добре, усміхнене обличчя із фото на надгробку наче свідчить – останній боєць Крут, єдиний серед бійців, таки дочекався омріяної Незалежної України.
Іщук Володимир Степанович (“Кущ”) – Воїн-Доброволець батальйону “Світязь”, праонук Матвія Данилюка. Загинув 26 серпня 2014 р. від поранень отриманих напередодні під час артилерійського обстрілу російськими бойовиками міста Іловайськ (Донецька область), де добровольці вже тиждень в оточенні і під постійними обстрілами утримували позиції. Залишилися мати, сестра, дружина, син та донька.
— Я розповідала дітям про діда Матвія, — згадує бабуся Володимира. — Якось в газеті вийшла стаття про нього. Володя десь знайшов її і приніс. «Бабусю! — гукнув до моєї мами. — Про нашого діда написано!». А там йшлося, що приїхали журналісти, а дід Матвій лежав вдома хворий. Біля нього були син і внук. Невістка, побачивши кореспондентів, заголосила: «Не зачіпайте нас, бо і так бандеровцями називають». А син взяв і провів до батька, щоб він розказав, як то було. Заходить кореспондент, а дід при ньому роздирає подушку з пір’ям — і прапора українського дістає звідти! Це все Володя мій прочитав. А там в газеті в кінці ще було якось так написано: «Дивіться, якого ми коріння. А яке буде насіння?». А Володя стоїть і так каже: «А насіння, мамо, — то ж я!».
Рідні вірять, що дід Матвій на небі вже зустрівся з правнуком Володею. Сподіваються, їхня молитва там, за хмарами, допоможе вистояти нам тут, на землі. Бо для них обох Україна була — понад усе!
За матеріалами ZAXID.NET та «Високий Замок».
