Окупаційна адміністрація Донеччини переходить до системної та довгострокової мобілізації населення. Так званий «голова ДНР» Денис Пушилін підписав “указ про призов-2026”, який фактично закріплює нову модель примусового залучення чоловіків до війни — не як тимчасовий захід, а як постійно діючий механізм.

Документ чітко визначає вікові рамки призову: чоловіки 1996–2008 років народження, тобто віком від 18 до 30 років.

Водночас йдеться не лише про чергову хвилю мобілізації, а про створення окремої інституційної системи — «призовної комісії ДНР» та мережі місцевих комісій у містах і округах.

За оцінками Центру національного спротиву (ЦНС), це означає перехід від ситуативного «вилову» людей до повноцінного апарату примусового призову.

Власні правила замість російських законів

Показовим є те, що окупаційна адміністрація дедалі менше орієнтується на загальноросійські норми. Фактично на тимчасово окупованих територіях формується автономна система мобілізації з власними правилами та процедурами.

За даними ЦНС, така «місцева нормотворчість» дозволяє ухвалювати рішення швидше й жорсткіше, ніж у самій РФ, обходити формальні обмеження та суттєво знижувати поріг придатності до служби.

Це може свідчити про масштабні плани з мобілізації саме на ТОТ, де людський ресурс розглядається як більш доступний і менш захищений у правовому полі.

Списки вже готові

За інформацією інсайдерів ЦНС, підготовка до призову почалася задовго до офіційного оголошення. На місцях уже сформовані списки чоловіків призовного віку — на основі даних паспортних служб, роботодавців та навчальних закладів.

Особливу увагу окупанти приділяють студентам і працівникам бюджетної сфери.

Саме ці категорії населення є найбільш уразливими до адміністративного тиску: їм легко погрожувати скасуванням відстрочок, проблемами з документами або звільненням з роботи. Фактично освіта та державна зайнятість перетворюються на інструменти шантажу.

Медкомісії як формальність

Окрему роль у новій системі відіграють медичні комісії. Формально вони мають оцінювати стан здоров’я призовників, однак на практиці виконують іншу функцію — легалізують примус.

За даними ЦНС, медичні структури отримали негласну установку мінімізувати кількість «непридатних».

В умовах деградованої медицини на окупованих територіях огляди часто проводяться формально, а рішення ухвалюються за шаблоном, без реального врахування стану здоров’я. Таким чином, медичний контур використовується не для захисту людей, а для виправдання їхнього залучення до війни.

ТОТ як зона постійної мобілізації

Указ Пушиліна демонструє, що окупаційна адміністрація вибудовує власну мобілізаційну інфраструктуру, не обмежену рамками російського законодавства. Це вказує на серйозні масштаби майбутнього призову та перетворення тимчасово окупованих територій на зону постійної мобілізаційної готовності.

За оцінками ЦНС, війна на ТОТ дедалі більше набуває рис рутинної адміністративної процедури, де людські життя розглядаються як ресурс, а примус — як норма управління.