Офіційна версія про «панфіловців», які нібито зупинили 18 танків, — вигадка журналістів «Красной звезды».
Про це нагадали у Центрі стратегічних комунікацій.
«Подвиг панфіловців»: як вигадка газети стала державним культом і зброєю пропаганди
Історія про «28 панфіловців», які нібито зупинили 18 німецьких танків під Дубосєковим, — не героїчний літопис, а вигадка журналістів «Красной звезды». У 1948 році це офіційно підтвердила радянська прокуратура. А знаменита фраза «Отступать некуда…» народилася не в окопі, а на редакторському столі — для ефекту й підйому «бойового духу».
На цьому викриття не закінчуються. Частина «загиблих» виявилася живою. Історія Івана Добробаби взагалі схожа на жорсткий гротеск радянської реальності: пережив полон, служив у допоміжній поліції, після повернення радянської влади знову пішов до Червоної армії, воював до Відня, отримав медалі — а потім отримав строк за колабораціонізм і втратив усі нагороди. Він — лише один із багатьох «мертвих героїв», які цілком собі дихали, ходили й навіть не підозрювали про власні посмертні «подвиги». Про них вони дізналися лише з присвячених їм публікацій.
Щонайменше третина «панфіловців» була живою. Про це стало відомо з документів і свідчень, але машина міфотворчості набрала таку інерцію, що зупиняти її ніхто не збирався. Далі почалося будівництво майже релігійного культу: книжки, пісні, фільми, монументи-гіганти, згадка в офіційному гімні Москви, назви вулиць по всьому СРСР. Міф був ідеальним — пафосний, зручний, придатний для нескінченного використання.
У путінській Росії цей культ не просто підтримали — його зробили частиною нової державної релігії.
За бюджетні гроші у 2016 році зняли пафосний фільм «28 панфиловцев». Тодішній міністр культури, відомий історикоблуд Мединський називав «конченими мерзотниками» (так він висловлювався публічно) усіх, хто сумнівається в «канонічній версії». А директора Держархіву РФ Мироненка, який нагадав про офіційні результати розслідування 1948 року, просто звільнили.
І тепер, щороку 16 листопада, у Росії влаштовують «уроки патріотизму», урочистості, кінопокази, спортивні заходи й музейні екскурсії, ніби правда так і не випливла на поверхню. На окупованих територіях України окупаційні адміністрації тягнуть на ці заходи школярів і студентів — бо кого краще «обробляти», як не тих, хто ще не має власних історичних орієнтирів.
Федеральні й місцеві російські ЗМІ, партійні ресурси «Єдиної Росії», «Справедливой России», КПРФ, ЛДПР, десятки Telegram-каналів і VK-пабліків працюють у єдиному хорі — міф мусить жити, бо без міфу розвалюється вся конструкція сучасної російської ідентичності.
Це й є справжня суть цієї «легенди»: Росія будує свою політику пам’яті на брехні. Підміняє реальних героїв Другої світової пропагандистським сурогатом — і використовує цей сурогат, щоб промивати мізки українським дітям на окупованих територіях. Бо правда для них страшніша за будь-які танки.
