Арктика по-російськи: як кремлівські фаворити ділять ресурси Півночі.

Джерело: Укрінформ.

Поки російська пропаганда тішить московитів малюючи Арктику як «спільне надбання», у реальності там іде жорсткий переділ. Приарктичні запаси рідкісноземельних елементів, нафти й газу зосереджуються в руках вузького кола осіб, максимально наближених до Кремля.

За інформацією з джерел у Службі зовнішньої розвідки України, ключові ролі в цій грі виконують Сергій Кірієнко, Ігор Сєчін і Кирило Дмитрієв.

Колишні «важковаговики» арктичного напряму поступово сходять зі сцени. Микола Патрушев, який раніше визначав правила гри, вже не має вирішального впливу. Разом із ним випав із обойми й його молодший син Андрій, котрий ще не так давно курував газовидобуток на арктичному шельфі через спеціально створені структури.

Натомість головним бенефіціаром арктичного напряму нині виступає перший заступник керівника Адміністрації президента РФ Сергій Кірієнко. Через підконтрольний йому «Росатом», який формально не перебуває під санкціями, він фактично зібрав у своїх руках всю інфраструктуру Північного морського шляху. Ключові порти, логістика, навігаційне та гідрографічне забезпечення судноплавства — усе це зав’язане на структури «Росатому». Більше того, під його впливом опинилися й основні родовища рідкісноземельних елементів у приарктичній зоні.

Другим за вагою гравцем залишається Ігор Сєчін. Його «Роснафта» закріпилася в Арктиці не лише як нафтогазовий гігант. Компанія контролює суднобудівний завод «Звезда» у Приморському краї — фактичного монополіста з виробництва криголамів. Ці судна критично важливі для експлуатації Північного морського шляху, а будуються вони насамперед під потреби того ж «Росатому». Окремий інтерес «Роснафти» — власні поклади рідкісноземельних металів, зокрема Томторське родовище.

У цій компанії не загубився й керівник Російського фонду прямих інвестицій Кирило Дмитрієв. Він активно намагається зайняти нішу «головного продавця» Арктики. Через гучні інвестиційні проєкти та фонди Дмитрієв просуває ідею залучення іноземного капіталу до розробки родовищ.

«Він намагається перехопити контроль над цінними родовищами рідкісноземельних елементів. Позиціонує себе як ключовий гравець, розкручуючи проєкти на кшталт Арктичного інвестиційного фонду. За цим стоїть задача – спробувати якнайдорожче «продати» Арктику іноземним інвесторам», – сказав співрозмовник агентства.

Москва намагається розіграти одразу дві карти — величезні запаси рідкісноземельних елементів і Північний морський шлях. Вони тісно пов’язані географією: ключові родовища зосереджені вздовж цього маршруту — від Мурманської області до Якутії. Проблема лише в тому, що ресурсів для самостійного видобутку та експорту в росії бракує. Грошей немає, технології недоступні, санкції нікуди не зникли.

Тому в тактичному плані Кремль робить ставку на контроль. Йдеться не лише про економіку, а й про право вирішувати, хто і як може ходити Північним морським шляхом. За даними СЗРУ, росія розглядає можливість обмеження свободи навігації для іноземних суден, зокрема через запровадження обов’язкового погодження проходу військових і цивільних кораблів у льодових районах.

Іронія ситуації в тому, що саме арктичні регіони з вічною мерзлотою дають росії значну частину доходів: там формується помітна частка ВВП, експорту, видобувається левова частка газу, нафти, металів і всі алмази.

• На російські арктичні регіони з вічною мерзлотою припадає більш як половина всієї території Арктики, і саме там генерують 10% ВВП Росії та 20% її експорту, видобувається 18% нафти, 90% природного газу, 90% нікелю та кобальту, 60% міді та 100% алмазів.

Але замість системного розвитку держава знову обрала знайому модель — переділ ресурсів між «своїми».

Арктика для кремлівської верхівки давно стала не стратегічним простором, а великим сейфом. Хто тримає ключ — той і визначає правила.