“І рече Святослав: «Уже нам діватися нікуди, І волею і неволею станемо супроти: Так не посоромимо землі Руської, а ляжемо тут кістьми, Бо мертвий сорому не має. Коли ж побіжимо, то сором нам. Тож не маємо втікати, а станем кріпко, Я ж попереду вас піду. А коли моя голова поляже, то про свої думайте самі” – Повість врем’яних літ.
Існує те, що не стерти й не розчинити у безодні віків — це літопис звитяжного українського війська. У ньому закарбовані не просто факти, а справжні перипетії життя й боротьби: кров і слава, гіркі поразки й величні перемоги, що творили силу української нації.
За законами квантової теорії можна перебувати в кількох місцях водночас. Тож перенесімося у глибину століть: від дружин Київської Русі та воїнів Великого князівства Литовського й Руського — до козацьких полків, які били московитів і розгромили їх під Конотопом, здійснювали сміливі десанти під Кафою, сягали аж до стін Москви, тримали оборону проти Речі Посполитої.
Ми побачимо, хто ж такий універсальний воїн-козак — і чому його постать стала символом свободи. А ще згадаємо ключові імена, що прорізають століття, мов дороговказні зірки, і сьогодні ведуть нас шляхом боротьби за волю України.
“Без козацтва – не було б України, бо саме воно зберегло дух свободи.”
Перша згадка про новий витривалий і згуртований вид війська – українське козацтво, датується 1489 роком у “Хроніці Польскій” (перше латиномовне друковане видання історії Польщі, що описує події від заснування польської держави до 1506 року. Автор — краківський канонік РКЦ Мацей із Мехува).
Блискучі перемоги війська козацького: Кафа (1616 р), Москва (1618 р), Хотин (1621 р), Пилявці (1648 р), Батіг (1652 р), Конотоп (1659 р).
Далі у інфографіці від «Укрінформ» за допомогою Інституту національної пам’яті.
“Без козацтва – не було б України, бо саме воно зберегло дух свободи.”
Перша згадка про новий витривалий і згуртований вид війська – українське козацтво, датується 1489 роком у “Хроніці Польскій” (перше латиномовне друковане видання історії Польщі, що описує події від заснування польської держави до 1506 року. Автор — краківський канонік РКЦ Мацей із Мехува).
