Зі спогадів побратима Ігоря Брановицького

“Синя куртка, чорна шапка, замерзлі руки і відчужений погляд.
Всю ніч перед зустріччю з ворогом Ігор перемотував рани пораненим товаришам, давав закурити їх останню в житті сигарету, тримав їх за руки, коли вони видавали останній подих.
Заспокоював їх, коли вони просили пристрелити їх, страждаючи від болю.
У ту ніч, після другого підриву терміналу поранених було дев’ять. Вранці половина померла.
Бойовики «Спарти» зайшли в те, що залишилося від терміналу, полонили Ігоря і ще пару хлопців, повели їх в «КаМаЗ» і відвезли до Донецька.

Ігор ще не знав, що ця поїздка остання і йому залишалося жити всього лише сім годин.
Iх привезли в підвал якогось приміщення, почали допитувати.
Його били кілька годин. Ногами, арматурою, змушували ставати на коліна. А коли він відмовлявся, стріляли з травматичного пістолета по ногах…

Кулі так і залишилися в тілі, коли мати його отримала в кінці березня …
Коли тіло Ігоря Брановицького перетворилося просто в криваву масу, «полегшити» його страждання прийшов «Моторола»…
Він вистрілив Ігорю в голову…”

Згадайте про солдата 90 батальйону, 81 окремої аеромобільної бригади, який віддав своє життя за слова «Я воюю за СВОЮ землю»!

Шана,подяка,уклін…
Вічна пам’ять Герою !!!