Регулярні побиття, катування голодом, електрошокером та кийками. Це лише частина знущань, які довелося пережити звільненим з полону українським військовослужбовцям. Вони розповіли журналістам про катування у Курському СІЗО №1, назвали своїх кривдників та засвідчили про три випадки смертей у місцях несвободи.
Про це повідомляє «Слідство.Інфо».
Колишній полонений Марʼян Ватрал у 2021 році почав строкову службу у Маріуполі, там його і застала велика війна. А військовослужбовець Владислав Задорін контрактник з 2019 року і його останнє місце служби — острів Зміїний. Раніше незнайомі між собою чоловіки зустрілися в полоні у Курському СІЗО №1.
Росіяни хотіли, щоб Марʼян зізнався в тому, чого не робив — буцімто він скоїв злочини проти мирних маріупольців. Спецназівці та слідчі рф били чоловіка, застосовували електрошокери, гумові кийки. Але бранець так себе і не обмовив.
Нагадаємо, у лютому Чистилище “Миротворця” поповнилось великою партією причетних до катувань. Зокрема, було відпрацьовано 500 вєртухаїв-зрадників із ТОТ та ще близько 50 000 (П’ятдесят тисяч) вертухаїв фашистської росії.
Користуйтесь Чистилищем “Миртворця” задля власної безпеки і безпеки дорогих вам людей.
«Нас (полонених, — ред.) завели в баню, а там, напевне, були всі працівники цього Курського СІЗО. По дорозі, на «прийомці» (перша перевірка та допит полонених коли вони потрапляють у місце несвободи, — ред.), в бані — працівників СІЗО чоловік під 40 було. Памʼятаю, як заходжу в баню і мені «плюха» з долоні летить і я падаю. Виходжу з бані, весь мокрий і мене вже шокером бʼють. Усім тілом конвульсії пішли. Я дивлюсь на себе в дзеркало — увесь синій, ніколи не думав, що зі мною таке можливо зробити. Перебуваючи в камері, чув звуки, як там наших «приймали». Було двоє смертей під час «прийомки» в Курському СІЗО №1. В одного полоненого серце не витримало, а в іншого точно не знаю, що сталося», — згадує звільнений з полону Марʼян Ватрал.
Владислав Задорін пробув у Курському СІЗО №1 рік перед звільненням з полону. Розповів, що під час «перевірок» наглядачі відбивали нирки і полонені стікали кровʼю.
«Катування голодом, коли їсти не давали. А якщо дуже хочеться, і коли наглядачі давали комусь більший шматочок хліба, бранці били один одного за ті пів шматочка, то це жорстко. Це дуже жорстко було. Друге катування — сушилка, де сушили злочинці свій одяг, простирадла після прання. Туди наших українців запихали насильно і включали цю сушарку. Вона нагрівалася, там повітря не було, такий напів вакуум. І хлопці просто починали вибивати ті двері, і до якогось моменту їх «просмажували».
Марʼяна утримували у Курському СІЗО майже 2 роки, він засвідчив про ще один випадок смерті там: «Полоненого старшого віку настільки били шокерами і палками, що в нього в спині нарвало, був неначе гнійний мішок. Чоловіка не довезли до госпіталю, він помер в дорозі».
Українські правозахисники, які збирають свідчення звільнених з російських тюрм, кажуть СІЗО в Курську – одне із найжорстокіших місць для українських бранців (як цивільних, так і військових). Наглядачі спускали собак на полонених, не надавали медичну допомогу, а особливо сильні катування застосовували до тих, хто має татуювання.
«За два роки перебування в полоні я не бачив жодної наглядової організації за умовами утримання військовополонених. З нами що хотіли, те і робили тюремники», — розповідає звільнений з полону Владислав.
У відповідь на запит «Слідства.Інфо» Координаційний штаб з питань поводження з полоненими відповів, що Росія за три роки повернула 180 тіл українців, загиблих у полоні. Серед них — жодної жінки.
