Миротворець поширює пост офіцера ЗСУ, відважного воїна зі сталевим характером, попри те, що воїн – це жінка. Бо в підарів, які її цькували і в дбрівців, які відркивали замовні справи проти неї, постів для поширення Миротворцем немає. Жоден з тих, хто її посадити хотів і хоче досі, навіть на 300 км до лінії фронту не підійшли. Окремий “привіт” охлосу з пошкодженим від грубого втручання ботоферм і телевізора мозком, який прискакує кожен раз гавкнути, як навчили невидимі для охлосу керівники.

Тетяна Чорновол

Щодо срачів навколо календаря 5-каналу поділюся своім досвідом. Я командир взводу 9 місяців. Безперервно на фронті. В моєму взводі лише чоловіки, моі колеги командири взводів та рот з якими я найбільше комунікую (я працюю в найгарячішій до 5 кілометрів зоні дальності від ворога) також чоловіки. За весь час я зустріла одного командира нижньоі ланки жінку (командири взводів це командири безпосередніх бойових зіткнень). Тому певно я багато можу сказати про сексизм і дискримінацію жінок на своєму прикладі? Але не буду, бо цього не було!!!

Тому я краще розкажу про чоловіків військовослужбовців. Бо я іх добре пізнала, і не було у мене проблем на службі, бо я жінка. Почнемо з того, що на смертельні завдання мене і мій взвод посилали зовсім не оглядаючись на те, що командир жінка. Посилали і не раз… Дискримінаціі не було жодноі. Навіть навпаки, якщо ми були новенькі на ділянці фронту посилали в першу чергу, ми сміялися, що так тому, що “не жалко”.

Щоб ставало “жалко” треба було заслужить живучістю і результатами.

Знов таки на “смертельні завдання”, я, командир завжди йшла особисто. Було багато позицій, де треба було бути лише вдвох. 19 осіб взводу, а це завжли була я і хтось зі взводу.

Тому то я і командир взводу…І моі хлопці пишаються таким командиром і ім байдуже, що я жінка. Бо командир нижньоі ланки повинен бути таким. Він працює більше всіх, він ризикує більше всіх, він добре володіє зброєю свого взводу, його поважають за інтуіцію і він доводить, що життя особового складу його взводу для нього найголовніше. І тоді, повірте, особовий склад буде поважати і виконувати команди свого командира чи жінка чи чоловік це байдуже.

І звісно командир мусить ще й бути щасливчиком, мати військову вдачу і удачу. А чоловік це чи жінка вже стає другорядним. А сексизм взагалі здається чимось далеким з іншого гламурного світу.

Командиром низовоі ланки бути важко. Не має в кого відпроситися зробити манікур. Сама собі не дозволю. Ситуація на фронті міняється, що день, треба іі відчувати, відлучився- втратив зв’язок, передбачати стає важко.

Тому з усього взводу я найменше дозволяю собі від’їхати в тил. Зізнаюся ( жінки мабуть будуть в шоці) було таке, що 3 тижні я не могла дозволити собі помити голову…про деякі “секрети” гігієни я під тортурами не розкажу…соромно.

Краще розкажу про чоловіків…на війні.

Вони такі молодці! Вони справжні чоловіки. Вони роблять важку роботу, вони залишаються джентельменами, з ними легко….Одне: командир жінка не повинна на них кричати. Чоловіки є чоловіки… Вони цього не люблять. В мене поки що не виходить, але я вчуся. Чоловіки не сприймають жіночий крик…

В усьому іншому вони чудові ( хіба що в побуті свині, найчастіше я кричу через це))) хоча мама мені завжли говорила, що я свиня, але я виявилася не свиня порівняно з хлопами мого взводу)

А тепер про секс, сексизм і календар 5 каналу. Такий календар це добре.

Бо переважна більшість військовослужбовців – чоловіки. Це факт! Ми ж хочемо, щоб армія була боєздатна? Сексуальна енергія чоловіка- агресивна, переможна, самоствердна, мужня. Це чоловічі крила. Вона потрібна нашим воїнам для перемоги. Їі рівень треба підтримувати. Так, чоловіки пліткують про секс і жінок і це дає їм силу, і сміливість. Все, що дає силу воякам це добре…

Так, багато розмов, про це у військових колективах. От і добре…Я спочатку червоніла, а потім оголосила конкурс найнепристойніших анекдотів. Потім звикла, мене не стидаються…

Я ніколи не провокую, як жінка, але я ніколи не намагаюся бути схожою на чоловіка. Я просто своя…і знаю купу непристойних анекдотів)))) і з радістю приймаю у подарунки плюшевих ведведиків і букети троянд зірваних на клумбах…

Бо як хитра жінка я знаю, все що добре для бойового духу мого взводу це – добре.

А взагалі, військові найбільш вразливі та ніжні чоловіки. Так, вони мало бачать своїх дружин, але, як вони іх люблять. Романтики. Красуня, що чекає лицаря на вежі – це іх мрія. Вони готові вбити дракона, і стати на коліна перед брамою їх принцеси. Вони дзвонять по телефону до жінки, як до такої принцеси…Провести єдину ніч з нею – це найбільше щастя…Дружина це для них сонце навколо якого крутиться світ…Військові вміють кохати…і цінують чекання.

Як жінка скажу, для них навіть потиск руки багато значить…навіть погляд.

Була якось на зібранні командирів перед атакою на Архангельське.

Архангельське це був смертельний номер… Погане село, поганий рельєф… Нас зібрали пару десятків командирів, щоб спланувати штурм… Всі були напруже, але гонорові. Я була єдина жінка в цьому квітнику бойових командирів в основному взводних -танкісти, снайпери, мінометники… Колоритні, як індійці чи скіфи, літо, спека, голі передпліччя, татуювання, дорогі ножі, потерті бандани, багаті ланцюжки, вилиняла форма і брудні руки…Лицарі смертельноі сіроі зони…Ну, і я така сама. Приіхала на байку у вєтнамках…

Кімната маленька задушлива, карта на підлозі, ми навколо неі. Командир Шульц питає і погоджує, хто що робить…

До мене проштовхується капітан і шепоче: “Хоч постою біля жінки…” Нахабно стає поряд плече-до- плеча. І так стоїмо і обговорюємо це кляте Архангельське. А він мені очками стріляє ледь не муркоче. Сексизм?!

Ні!!! Це було щиро…і не заважало справі. Бо завтра ми пішли у бій, кожен окремо, і всі разом…Ми військові живем одним днем. Особливо якщо цей день напередодні штурму Архангельського. Навпаки це до біса романтично постояти так плече-до-плеча…і подумати, що життя чудова штука і в ньому стільки всього хорошого є…і треба вижити і перемогти.

Отож, я багато чого переосмислила і не стидаюся бути жінкою і командиром ЗСУ одночасно. А ось, вам фото. Якщо моі командири це на стіну повісять, я знаю, вони все одно посилатимуть на смертельні завдання. Посилатимуть з любов’ю, ну, і супер. А, якщо це фото ще й надихатиме інших бити ворога, то ще краще).