Що святкують росіяни 9 травня? Перемогу над чим? Якщо звірства фашистів вони повторюють за ними крок в крок. І росіянам буде значно важче відмитись, тому що в наш час є можливість зібрати безліч доказів і працює Миротворець.

Джерело: Суспільне Новини.

Ранок 4 березня 2022 року. Восьмий день повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Того дня у Бучі ще кілька годин була електроенергія, і камери спостереження зафіксували військових РФ, які почали заходити у місто. О 10:20 п’ятеро росіян проходять повз магазин на вулиці Києво-Мироцькій. Йдуть повільно, ймовірно, знаючи, що українські війська відступили з міста. Один з росіян помічає біля магазину морозильну камеру, відкриває кришку та дістає кілька пачок морозива — собі та іншим. За кілька хвилин запис обривається. А за 20-ть неподалік від цього місця розстріляють першого цивільного.

Журналісти Суспільного у розслідуванні “Розстріл на Києво-Мироцькій” похвилинно відтворили події того дня на відрізку вулиці Києво-Мироцької й встановили військових РФ, ймовірно причетних до вбивства Володимира Асаулова та трьох друзів: Максима Кузьменка, Анастасії Яланської й Сергія Устименка. Короткий запис з вцілілої камери спостереження, а також фото і відео, які зробили загиблі, стали головними доказами у розслідуванні цих воєнних злочинів.

Окупація Бучі

4 березня російські війська входили у Бучу з кількох напрямків, зокрема зі сторони села Мироцького, що на захід від міста. Колона російської десантної техніки заїхала на вулицю Києво-Мироцьку о 9:11 ранку. Окупантів зафіксувала камера спостереження одного з підприємств на початку вулиці.

Російські війська заходять в Бучу. Скрін з відео камери спостереження підприємства на Києво-Мироцькій

На відео машини російського десанту їдуть вулицею Києво-Мироцькою у напрямку центру Бучі. Через кілька хвилин росіяни помітили камеру і розстріляли її, але відео вціліло.

Цей запис, а також інші фото та відео, що свідчили про перебування російських військових на Києво-Мироцькій, журналістам Суспільного надав чоловік, який хотів зберегти анонімність.

Друзі

Того ранку росіяни вперше зайшли на Києво-Мироцьку. На цій вулиці, за півтора кілометра від місця, де росіян зафіксувала камера спостереження, живе сім’я Устименків.

“Почалась стрілянина з самого ранку. Дуже інтенсивно стріляли”, — пригадує Тетяна Устименко.

Сім’я Устименків — з Донецька. На Київщину переїхали, коли син Сергій після дев’ятого класу почав навчатися в Ірпені. Повернутися додому так і не змогли через війну, яку росіяни почали на сході України у 2014-му.

Тетяна Устименко. Фото: Суспільне

Сергій захоплювався машинами, відкрив з друзями автомайстерню. У березні 2022-го йому було 25. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він був у Києві, а батьки залишилися вдома, у Бучі.

“Сергій дуже хотів, щоб ми виїхали з Бучі, практично щодня просив, — розповідає Тетяна. — Сергійко був у Києві. Ну, він так мені казав. Виявилось, не зовсім так. Він мені не розповідав, що волонтерив, їздив кудись”.

Сергій Устименко. Фото з сімейного архіву

У перші дні березня Сергій з друзями — Максимом Кузьменком і Анастасією Яланською — жив у будинку ще одного спільного друга у селі Гатному біля Києва. Разом і волонтерили.

26-річна Анастасія до 24 лютого жила у Києві й працювала в IT-компанії. Незадовго до великої війни отримала посаду, про яку мріяла.

“Я така була горда за неї. Вона була щаслива. Досягла ще одного рівня, піднялася ще вище. І могла б ще більше досягнути, звичайно, тому що в неї вже не було кордонів і неможливого не було”, — згадує її мама Юлія Саленко.

Фото: Анастасія Яланська / Instagram

У Насті був телеграм-канал, в якому вона розповідала про книги, життя і роботу. У березні в телеграм-каналі почали з’являтися дописи про волонтерські поїздки.

“Чим у гарячішу точку ти прямуєш, тим більше тебе відмовлятимуть на блокпостах. Але побачивши рішучість в очах, побажають сили, подякують і попросять бути обережною”, — писала Анастасія другого березня.

“Настя почала присилати мені відео, де вона була вже за кермом, почались її перші волонтерські походи. Спочатку в садочок. Це її дуже вразило”, — каже мама Насті.

Жінка спілкувалася з донькою телефоном, адже живе за кордоном. Розповідає, що просила Настю покинути Київ: “Були можливості виїхати, і друзі пропонували, але вона сказала: “Це мій дім. Я нікуди не поїду. Буду тут до кінця, скільки знадобиться”.

Юлія Саленко. Фото: Суспільне

Друг Насті й Сергія — 28-річний Максим Кузьменко — родом із Мелітополя, але зі студентських років жив у Києві. Працював у барі “Зміст”.

Максим Кузьменко. Фото з сімейного архіву

Батьки Максима були у Мелітополі, окупованому з першого дня повномасштабного вторгнення. Наталія Кузьменко — мама Максима, розповідає, що він волонтерив ще задовго до повномасштабного вторгнення. Про його поїздки у березні 2022-го вона дізналася з соцмереж друзів.

Наталія Кузьменко. Фото: Суспільне

“Для нас це було, знаєте, наче так має бути, — розповідає Наталія. — Він завжди підтримував. Попри свої якісь справи, якщо хтось потребував допомоги, він один з перших, хто завжди приходив”.

Максим і Настя публікували у соцмережах дописи з номерами карток для збору коштів на допомогу. У коротких відео друзі розповідали, що саме придбали, куди їдуть і що зробили.

4 березня збирались відвезти корм у притулок для тварин у селі Забуччі. Дорогою хотіли заїхати у Бучу — до батьків Сергія. Перед поїздкою вранці 4 березня друзів сфотографували у Гатному (це фото стоїть на кавері цього матеріалу).

Перше вбивство на Києво-Мироцькій

Поруч з Устименками на Києво-Мироцькій живе сім’я Асаулових. Того ранку Ірина Асаулова з чоловіком Володимиром і двома онуками ховалася у будинку, аж раптом помітили, що навпроти їхнього дому щось горить.

“Він (Володимир Асаулов — ред.) каже: “Піду подивлюся, тому що, може, люди горять. Може допомога потрібна”, — пригадує Ірина.

Володимир Асаулов з дружиною Іриною. Фото: Ірина Асаулова

Горів автомобіль Mitsubishi Eclipse. Водій — літній чоловік — отримав поранення, але зміг врятуватися. Ірина з Володимиром про це не знали.

“Він вийшов — і, таке враження, черга — автоматна, чи ні. Не знаю. Я у цей момент зрозуміла, що його вбили. Не знаю чому — інтуїція. Думаю, що прицілилися. Це снайпер, тому що в голову одразу”, — розповідає Ірина Асаулова про загибель свого чоловіка.

64-річного Володимира Асаулова вбили на дорозі біля його будинку, коли він вийшов, щоб з’ясувати, чи потрібна допомога людям в авто, що горіло. У нього влучили двічі. Обидва постріли прицільні — у голову.

Поруч із тілом лежав розбитий телефон. Через місяць Ірина його полагодила і знайшла в ньому фотографії, які Володимир встиг зробити перед загибеллю.

Автомобіль Mitsubishi Eclipse, який розстріляли росіяни. Фото з телефону Володимира Асаулова

Останнє фото зроблено о 10:42. Володимир помітив російські бойові машини десанту, шлях яким перегородив екскаватор — раніше це зробили місцеві. Ці БМД стоять у напрямку центру Бучі.

Останнє фото з телефону Володимира Асаулова

Вбивство друзів

З 10-ї ранку друзі були у дорозі. Анастасія знімала шлях. Останнє відео — біля супермаркету у центрі Бучі. Сергій — за кермом, поруч Максим, а позаду сама Анастасія. “Ой, Боженьку, допоможи нам. Праворуч”, — каже Сергій. В цей момент автівка повертає на Києво-Мироцьку. Час на відео — 11:43.

Останні кадри, які знімала Анастасія Яланська. Скріншот з відео Анастасії Яланської

З того місця до будинку батьків Сергія їхати дві-три хвилини. Друзі не знали, що попереду стоять російські військові, а поряд з будинком батьків вже вбили людину і розстріляли цивільне авто.

Мама Сергія кілька годин намагалася зв’язатися з сином. Під час одного з дзвінків слухавку підняли. Та відповів не Сергій.

“Слухавку сусід взяв. Відповів, що це — не синок, — розповідає Тетяна. — “Синок лежить біля мого порогу. Біля нашої хвіртки”. Ми й вискочили з батьком. Побігли вниз, тому що там якесь авто згоріле стояло. І лежала людина. Це був сусід. А потім розвернулись і вже побачили й автомобіль, і дітей”.

Сергія, Анастасію і Максима розстріляли близько 11:45 неподалік будинку Устименків. В авто, яким вони їхали, правоохоронці згодом нарахували 90 отворів від куль.

Розстріляна автівка, в якій їхали Максим Кузьменко, Анастасія Яланська та Сергій Устименко. Фото надане Суспільному анонімним джерелом

“Максим отримав кульове поранення у голову. На місці. Настя встигла вискочити. Але її розстріляли у ноги, і вона впала. Сергій теж вискочив з авто, прикрив Настю собою. Їх просто добили”, — розповідає мама Анастасії.

Тіла трьох молодих людей забрали з дороги у другій половині дня, коли росіяни вже пройшли цю ділянку вулиці та просунулися до центру міста.

Батьки Сергія похоронили його, Максима і Настю на своєму подвір’ї. “Сусіди Саша з Льошею рили могилу. Валера (батько Сергія — ред.) дітей відмивав, бо я не тямила. Вони ж були розстріляні. Написала кожній дитині прізвище, ім’я, по батькові, дату народження. І написала: “Розстріляний 4 березня 2022 року”. Тому що якби нас розстріляли, що було абсолютно вірогідно, якби розбомбили, що було теж абсолютно можливо, я не хотіла, щоб діти залишились неопізнаними”.

Тіла друзів змогли перепоховати після деокупації Бучі. Судмедекспертиза показала, що Максим отримав два кульові поранення. В Анастасію влучили шість куль. Сергій отримав дев’ять кульових поранень.

Камера, яку не помітили росіяни

Загалом під час російської окупації у березні 2022-го у Бучі загинули близько 700 цивільних. Вбивства Володимира, Анастасії, Максима і Сергія — це лише один з сотень прикладів звірств росіян. Нині ці воєнні злочини на Києво-Мироцькій розслідують у Головному управлінні Служби безпеки у Києві та Київській області.

Журналісти редакції розслідування Суспільного провели власне розслідування, щоб встановити, хто з російських військових причетний до вбивств.

Окрім відео з камери спостереження, яка зафіксувала росіян на в’їзді у Бучу, наше джерело надало відео з камер спостереження невеликого магазину, що розташований на Києво-Мироцькій — між в’їздом до Бучі зі сторони Мироцького та місцем, де були вбиті Володимир і друзі. Це відео стало головним доказом у нашому розслідуванні.

Камера об 11:20 зафіксувала перших росіян: п’ятьох військових з білими пов’язками й георгіївськими стрічками на одязі. Вони оглядали вулицю і повільно йшли вперед.

Скрін з відео камери спостереження на Києво-Мироцькій

Йшли до того місця, де стояв екскаватор. За ними їхали бойові машини десанту. Одна з них потрапила на відео лише частково — у цей момент зникла електрика. Запис припинився об 11:23 — принаймні такий час зафіксований на відео.

Отримавши записи камери спостереження за лютий 2022 року і встановивши графік роботи магазину, а також опитавши працівників та власницю магазину, журналісти з’ясували, що час на камері був неправильний. Годинник не перевели восени 2021 року, тому він поспішав на годину.

Отже, росіяни потрапили на відео з камери спостереження магазину не об 11:20, а о 10:20 4 березня. На фото, яке Володимир Асаулов зробив перед смертю — о 10:42, російські БМД, нагадаємо, вже стояли за екскаватором.

Вулиця з позначками місця вбивства, екскаватора і магазину

Псковський десантник

Росіяни пройшли повз магазин і не звернули увагу на камеру спостереження. Але їх зацікавила морозильна камера. Один із них дістав морозиво собі й іншим. У цей момент військовий підійшов до камери достатньо близько, щоб було чітке зображення і ми змогли встановити його особу.

Скрін з відео камери спостереження на Києво-Мироцькій

Це 23-річний Давід Макарєнко з містечка Ардон у Північній Осетії. Двоє жительок Бучі розповіли нам, що під час окупації бачили військового, дуже схожого на нього.

Бучанці Ольга Захарова і Володимир Лобас спостерігали за ними кілька годин. “Під час коридору (евакуаційного — ред.) був такий персонаж, схожий на нього. Хіба що, можливо, була інша зброя. Теж був АК, але, здається, був інший приклад. Це те, що мене трохи збиває. Але схожі оці виразні брови та очі. Був сп’янілий, не знаю від чого. Наркотики, алкоголь”, — розповідає Володимир Лобас.

Давід Макарєнко в дитинстві. Фото зі сторінки матері Давіда Макарєнко у соцмережі

Давід одягнув військову форму ще в дитинстві, а у 21 рік почав проходити строкову службу у десантних військах.

Давід Макарєнко. Фото: Мадіна Дзугаєва / Instagram

Із соцмереж товаришів по службі Давіда ми дізналися, що служив він у селі Чєрьоха під Псковом. Там базується 104-й гвардійський десантно-штурмовий Червоного прапора полк 76 десантної дивізії.

Строкову службу Давід закінчив влітку 2021-го, а потім підписав контракт, проте дізнатися з відкритих джерел, з яким саме полком, ми не змогли.

Представившись працівниками військкомату ми зателефонували його матері Софьї Макарєнко, виховательці дитячого садка.

Софья Макарєнко працює у дитсадку. Фото з соцмереж Софьї Макарєнко

Вона розповіла, що після проходження строкової служби у 104-му полку її син продовжив служити там і на контрактній основі. Згодом, з її слів, Давід брав участь у так званій “спеціальній воєнній операції” і воював в Україні пів року.

“Шість місяців служив, з самого початку”, — підтверджує участь сина у війні проти України Софья Макарєнко.

104-й десантно-штурмовий — один із “елітних” російських полків, які відправили захоплювати Київ.

У фільмі “Буча 22” ми встановили причетність 104-го полку до вбивства сім’ї Чікмарьових, яка вранці п’ятого березня намагалася евакуюватися з Бучі. Автівку Чікмарьових розстріляли на сусідній з Києво-Мироцькою вулиці.

Тепер ми знайшли докази, які вказують, що саме цей полк причетний і до розстрілів на Києво-Мироцькій.

Псковський десантник розповів, з ким прийшов у Бучу

Ми зв’язалися і з самим Давідом Макарєнком, представившись працівниками штабу дивізії, які проводять розслідування. Повідомили, що маємо відео з камери спостереження і хочемо знати, хто розстрілював цивільних того дня на Києво-Мироцькій у Бучі.

Давід стверджував, що не бачив, хто стріляв. Мовляв, він з двома сержантами, пройшовши магазин, звернув на іншу вулицю.

Після додаткових запитань Давід розказав більше: “Я не знаю, який танк був — БМД-4М. Я не знаю, чий це танк був. Вони відкрили вогонь спершу по екскаватору, тому що була вірогідність, що він замінований, тому що він нам перегороджував дорогу. І я не знаю, хто по ньому стріляв, але ми завернули на іншу вулицю, я вам ще раз повторюю. А прямо пішла вся рота, частина роти. Частина роти, я не кажу — вся рота, а частина роти з підполковником Досяґаєвим”.

Під час розмови Давід назвав прізвище одного з сержантів, ім’я іншого не згадав. Проте ми встановили обох — обоє потрапили на відео з камери спостереження 4 березня.

39-річний Євґеній Дармоґрай із Пскова досі служить у десантних військах Росії.

Фото: Євгєній Дармограй з соцмереж

Другим сержантом, ім‘я якого Давід не міг пригадати, ймовірно, був Георгій Бурдулі, який встиг повоювати й в Сирії. Він, як і Давід, — уродженець Північної Осетії, житель Підмосков‘я.

Георгій Бурдулі. Фото зі сторінки дружини Бурдулі в Instagram

23-річний командир відділення, гвардії сержант, військовослужбовець 104 полку Бурдулі, як повідомляють у російських пропагандистських ЗМІ, загинув 21 березня 2022 року від кульового поранення в Україні.

Зірка війни

За словами Макарєнка, до екскаватора пішла частина п’ятої й шостої рот 104 полку разом із підполковником Досяґаєвим.

Алєксандр Досягаєв. Фото зі сторінки Марії Досягаєвої у соцмережах

Підполковник Алєксандр Досяґаєв — це командир другого десантно-штурмового батальйону 104-го полку. Він — переможець всеармійського фестивалю “Армія Росії-2021”, учасник параду на Красній площі, нагороджений орденами “За заслуги перед Батьківщиною” 2-го ступеня та “За воїнську доблесть”.

У мережі є десятки фото Досяґаєва. Ми порівнювали їх із зображенням військового на відео з камери спостереження і дійшли висновку, що це одна людина. На відео він відрізнявся з-поміж інших військових — мав значно краще екіпірування, рацію і бінокль.

Про перебування Досяґаєва у Бучі свідчать і українські джерела, і спогади тих, з ким він служив. Блінов — товариш Досяґаєва, у книзі пам’яті, де росіяни пишуть про своїх загиблих військових, пригадує, що вперше побачив підполковника ввечері 28 лютого 2022 року у лісовому масиві приблизно за 5-10 км від Гостомеля.

Фото зі сторінки Марії Досягаєвої у соцмережах

“Наступна наша зустріч була десь у середині березня 2022 року на околицях Бучі. Сашина батальйонна тактична група тоді зайняла позиції серед п’ятиповерхівок. Дуже хвалив Сашка командир полку. Кілька разів говорив мені: “Досяґаєв молодець!”, — згадує Блінов.

У вересні 2022 року указом президента рф путіна Алєксандру Досяґаєву присвоїли звання героя Російської Федерації. Посмертно.

Алєксандр Досяґаєв загинув у травні 2022 року в Україні. Російські пропагандисти повідомляють, що це сталося у Василівці. Нещодавно на його честь у Росії назвали школу, на вулицях у Росії ставлять білборди з його зображенням.

Скрін з відео російського пропагандистського сайту “Знамя”

Росіяни пишаються “досягненнями” Досяґаєва — підполковника, який, за словами його підлеглого, повів п’яту і шосту роти до місця, звідки прицільно стріляли по цивільних.

Рідні Максима, Насті, Сергія і Володимира хочуть справедливого покарання воєнним злочинцям.

“Це єдине, що мене тримає на цій землі — очікування того, що вони будуть покарані. Причому покарані як годиться. Я виростила дитину, яка навіть кішку ні разу не штовхнула. А прийшла якась сволота і просто його застрелила. У спину”, — каже Тетяна Устименко.

Ми передамо докази перебування російських десантників та їх ймовірної причетності до вбивства чотирьох цивільних на Києво-Мироцькій Головному управлінню Служби безпеки у Києві та Київській області.

Воєнні злочинці мають бути покарані.

Більш детально про воєнні злочини на Києво-Мироцькій — у розслідуванні “Буча: розстріл на Києво-Мироцькій”.