Вступ
Частина 2
“У воюючій країні декому все ще смішно.”
“Сучасна війна вимагає нових доктрин. Це не проблеми армій, це проблеми урядів і альянсів, які мають об’єднуватися навколо технологій, що захищають власне майбутнє.“
“Завмерлий фронт точно не може заспокоювати тих, хто бачить його лише в межах операційних зон.”
Залужний наголошує: війна вже вийшла за межі «війни дронів». На його думку, Україні потрібен перехід до нових військових доктрин, стратегій і способів застосування технологій — від роботизованих систем та ШІ до космічних технологій і нового підходу до мобілізації.
“Російсько-українська війна – це вже не війна дронів. Та й самі дрони, по суті, трансформувалися у нову зброю, подібну до старих ракет, тільки дешевшу й ефективнішу.
У 2026 році йде війна технологій, стратегій і доктрин, що невпинно змінюються під тиском прогресу. Спроби застосовувати нове озброєння в межах застарілих радянських методів та заміна фахової стратегії політичним маркетингом і піаром лише ведуть у глухий кут”, — пише Залужний.
Частина 3
Автор Валерій Залужний, Надзвичайний і Повноважний Посол України у Сполученому Королівстві Великої Британії.
Це вже не війна дронів. Хтось сильно роки на три помиляється, думаючи про дрони. Вони самі вже просто не існують. Вони трансформувалися у більш відомі нам раніше види озброєння, проте знизивши вартість, доступність і підвищивши ефективність.
Правильно вважати, що у 2026 році йде війна технологій і не лише їх. Це також війна стратегій і доктрин, що невпинно змінюються під тиском прогресу. Тому велика помилка зациклюватися на окремих технологіях і їхньому піарі лише як на зброї, яка доповнює радянську стратегію і, звісно, потребує саме радянських виконавців. Зброї, яку треба встигнути виробити і вигідно продати, а ще краще при цьому неодмінно деокупувати хоч якусь територію.Саме бажання деокупувати території і втримати їх радянськими методами та стратегіями, тільки вже з новою зброєю, загнало мобілізацію в глухий кут. Мобілізація давала лише один шанс, скористатися яким ставало все менше охочих. Бо війну машин з величезною радянською країною, де людей фактично перетворюють на машини й кидають воювати проти справжніх машин, ми не в змозі перенести. Клятий маркетинг, що вбиває.
Бо необхідно, визнаючи технології як нову зброю, згадувати закономірності розвитку військового мистецтва і неодмінно за цим формувати нові форми і способи їх застосування. І лише після цього проводити організаційні зміни в структурі Збройних Сил, які цю нову зброю у нових формах і способах застосовують. Саме у цьому місці знаходиться мобілізація як частина нової стратегії, що базується на новій зброї і саме нових, а не радянських, формах і методах застосування.
І лише так можна підходити до удосконалення мобілізації і головне – створювати системний тиск і перевагу над противником. Звісно, сьогодні це потребує часу. Ці зміни абсолютно незворотні і стосуються ведення війни на всіх рівнях: тактичному, оперативному, стратегічному, а також побудови ВПК.
Логічно, що все це неминуче призводить до появи дивного для деяких сьогодні слова –доктрина. Саме вона, доктрина, і є основою системного впливу на противника і формує стратегію бачення лише майбутньої перемоги. У кого ми цей системний вплив бачимо і хто сьогодні ближче до своєї перемоги – питання залишається політкоректно відкритим. Проте оцінити це в Україні через масштаби та системність ударів і тривалість повітряних тривог досить очевидно. А завмерлий фронт точно не може заспокоювати тих, хто бачить його лише в межах операційних зон.
Шкода, що багато хто досі не усвідомлює (а можливо, не хоче усвідомлювати) масштаб цих змін. Але це ніяким чином не може зупинити науково-технічний прогрес та еволюцію військового мистецтва.
Старі правила вже не діють. Це щодня демонструє російсько-українська війна та неодмінно продемонструють будь-які нові великі конфлікти, які розгоратимуться на тлі переформатування старого світового порядку. Питання адаптації до нових умов, таких як збільшення потенціалу та доступності засобів ураження, впровадження роботизованих систем і штучного інтелекту, захист логістики та портів, ефективний і безперервний зв’язок, космічні технології, цифровий вимір безпеки, а також зміна підготовки особового складу відповідно до вимог і викликів нової війни – це проблеми, які стоять сьогодні вже не перед арміями країн, бо вони апріорі вже мають бути готовими. Це проблеми урядів і альянсів, які мають об’єднуватися навколо технологій, що захищають власне майбутнє.
Сучасна війна вимагає нових доктрин. Споглядання на швидкий науково-технічний прогрес та неможливість створити ці доктрини настільки недалекоглядне, що навряд чи дасть змогу позбутися все тих же червоних штанів і побачити майбутнє. Хтось все ще думає, що зараз зможе сформувати справді ефективну доктрину застосування дронів та роботів, а хтось думає що це неможливо.
А тим часом вже йде війна технологій і Україна вже відчуває на собі системний тиск, який і є результатом впровадження не лише технологій, а й нового доктринального підходу до їхнього застосування, включаючи виробництво і дослідження, як невід’ємну частину стратегії. Саме це дає право Росії через відомих посередників висувати нам ультиматуми.
Саме це направлено і може призвести до цілої низки криз. Незважаючи на те, що у воюючій країні декому все ще смішно, більшості ж не потрібно пояснювати яких саме криз. Нагадаю, що війна на виснаження – це не тільки битви, а й суспільні злами. Головне – хто перший їх спричинить.
І якщо це очевидно, то чому знову закони війни поступаються місцем прогнозам, а стратегія – маркетингу? Бо фіксувати загальні тенденції для приблизних прогнозів – це саме те, чого потребує кулуарний маркетинг. Швидко і багато. Проте чи створює це системний тиск на Росію, або чи збільшує це системний тиск Росії на нас – питання поки без відповіді, хоч і шляхи розуміння більш ніж очевидні.Отже, для пошуку виходу із абсолютно закономірної ситуації, потрібне розуміння пошуку і реалізації саме системної відповіді на тиск Росії. Ця системна відповідь має ґрунтуватися на побудові такої стратегії, де сумісне виробництво і впровадження нових технологічних рішень має стати частиною системних кроків як щодо захисту, так і впливу на можливості продовження війни Росією.
Для цього, звісно, актуальним залишається пошук саме ресурсних і технологічних альянсів, здатних забезпечити це виробництво, у тому числі для задоволення власних оборонних потреб. Це виробництво має бути доктринально включене у частину стратегії перемоги, де виробляється не чарівний зразок озброєння, а увесь необхідний новий арсенал, у тому числі цивільного призначення у відповідності до умов прогресу.
Україна та Росія перетворилися на полігони в реальному часі. Тому аналіз і розуміння цієї нової логіки війни має допомогти не лише формувати нові доктрини, тактики і стратегії, а й, передовсім, дати бачення того, як можна зберігати мир і спокій людей, поки за це платимо своєю кров’ю ми, українці.
