Автор: Оксана Забужко
HAPPY INTERNATIONAL MOTHER LANGUAGE DAY!
Давайте, для переміни, про хороше. Сьогодні – Міжнародний День рідної мови (установлений ООН 25 рр. тому на пам’ятку про розстріл пакистанським урядом 21.02.1952 р. демонстрації студентів університету Дакка з вимогою навчання на бенгалі).
День, коли пригадують: на планеті нині – бл. 8300 мов, і понад половина з них – т.зв. “загрожені”: приречені на вимирання.
Лінґвістично найближча нам білоруська теж уже визнана такою (а верхньолужицька – ще 1989 р., коли знято смердючу покришку з НДР – і виявилося, що всього за 70 рр. спершу наці, а тоді коммі-штазі успішно вгробили цілий слов’яномовний народ). І ми теж мали шанси опинитися в цьому списку – ще на пам’яті живих, усього яких 40 рр. тому – цілком реальні.
35 років тому, в листопаді 1990 р., я опублікувала в ж-лі “Дніпро” велику статтю “Мова і влада” – де показала, на прикладі рідної, як витіснення “акратичної” (політично безправної) мови в розряд “загрожених” може відбуватися й без розстрільних бригад – поступово, латентно, за 2-3 покоління.
“Перестройка” і розпад СРСР застали українську в стані “прямування до загроженого”. В СРСР це називалось по-фарисейськи: не “загрожені”, а – “безперспективні” (sic!) мови. З 1959 р., відколи рідномовне шкільництво було проголошено офіційно необов’язковим (2019 р. Путін повторив цей трюк уже з своїми “суб’єктами федерації”!), в таких “безперспективних” опинилися всі неросійські мови радянської імперії.
Шістдесятницький “націонал-комунізм” (Шелест і Ко.) ще трохи потримав був над українською віко труни, не даючи йому опуститися, – а вже з 1972 р. русифікація помчала по нас таким асфальтовим катком, що всього за 15 р. містА половини України лишились фактично без україномовних шкіл (за які свого часу наші укапісти й погодились були на союз із московськими більшовиками!) – див. табличку і лінк на мій давніший допис із поясненням до неї. Лишалося зовсім трошечки, ще рр. 10 такої мовної політики (а може, й менше: наближалась комп’ютеризація й епоха Маклюена, “неохоплені” мови пачками летіли за борт історії!..) – вважати, кілька років, і межу, до якої мова зберігає здатність до реабілітації, було б перейдено вже безповоротно…
Ось така історія. А сьогодні українська входить до списку топ-50 найпоширеніших мов світу (за числом рідномовців) – і до найпопулярніших на Duolingo (37% нових студентів за даними 2023 р. вибрали українську). І навіть передвоєнна “друга хвиля” русифікації (2000-ні), хоч і дуже багато нам зашкодила, зіпхнути українську назад “на грань виживання” – уже не змогла: “не ваша власть”, як казав герой підрадянської класики)).
Вижили, так. Проскочили – вихопили, висмикнули мову “на сухе” буквально перед носом у смерті…
Це історія успіху, шановне товариство.
Який не сам собою з неба впав, звісно, але тим повчальніший: завжди корисно порівняти – щО було на вході, щО – на виході, подивуватися й сказати собі: якщо наші попередники змогли перемогти в ситуації, здавалось, уже безнадійній, то невже ж ми не зможемо – маючи нині незрівнянно більші од їхніх шанси й можливості?! (І це не тільки мови стосується!)
Так що з Mother Language Day нас, українці: хто як хто, а ми по праву маємо що цього дня СВЯТКУВАТИ.
