Історія від захисника України про вибір. Який завжди є.
Знаєте… Війна перевірила всіх на стійкість. Хтось б’ється. Хтось тікає. Нормальна реакція на події. Я сподіваюся що багато чого зітру з пам’яті починаючи з 24 лютого 2022 року. Але є момент який я буду переказувати людям які люблять понити що в них все погано, в них все не так, їм чогось не вистачає і довгий довгий список, чогось такого етакого…
Ніч. Село 60% якого зруйнували російські вертушки. Не військовий об’єкт. А просто прикордоне село… З згоряними фундаментами. Дім який ми вскрили для ночівлі. Дощ. Моторошно. Міни. Вибухи… Знову щось горить…
В домі був різкий запах схожий на трупний. Ми мовчки просиділи всю ніч. На світанку зайшли в саму крайню кімнату. А там дід. Років 85.
-Если Ви руские солдати, застрилете меня сразу. Якщо ви армія України дайте мені щось поїсти щоб я не помер з голоду…
Дідусь лежачий. Після знищення села до нього ніхто не навідувався пару днів. Його життя і так жорстко з ним обійшлося. А тут ще ці нелюди…
Пост не про жалість. А про вибір. Вибір того як і з ким далі жити. Можливо йому і не довго залишилося. Але жити з загарбниками навіть в його стані він би не змін і не хотів. Тому просив кулю. Натомість від своєї армії він попросив їжу щоб прожити хочаб день.
Так то, якщо Ви сетуєте на складне життя. Обставини. Людей. Проблеми. І ще всяку ерунду. То просто згадайте цей пост про вибір людини, яка не має змоги щось вирішувати сама. Всерівно людина робить вибір і має певний план дій. Уявіть як страшно людині в ночі під обстрілами яка не може втікти та сховатися. Уявіть як страшно людині коли з ним в одному домі ночує 4 особи і він не знає чи це свої чи вороги…
Уявили?
А тепер перестаньте жалуватись на життя. І що Вам в ньому щось заважає. У Вас завжди є вибір. Навіть в самій поганій ситуації. Робіть свій вибір, а не нийте. Життя Ваше. Вам ніхто нічого не винен.
