ПРО ХОРВАТСЬКИЙ ДОСВІД ТА СПІЛЬНІ ПАТРУЛІ


Тарас Чорновіл

Про заяви Зеленського щодо спільних з російськими бандформуваннями патрулювань на окупованих територіях як засіб чимдуж провестим там вибори, навіть говорити зайве. Це на всі 100% державна зрада.

Колись, надіюся, розберемо юридичну складову цього злочину.

У випадку таких заяв офіційною особою, уповноваженою на керування зовнішньою політикою й безпекою держави факт злочину вже відбувся з моменту проголошення таких цілей, а навіть не з миті їх виконання.

Далі може йти тільки поглиблення злочинних дій і рівня відповідальності. На жаль, не тут і не сьогодні – наші одноклітинні досі тішаться, як їхній прєзідєнт “несе їм мир”. Але скільки б клубочок не котився, а ниточка таки десь закінчиться…

Я тут згадаю про тих, на кого ще недавно були сподівання й у демократичній частині суспільства. Найперше про Пристайка. Цей прес-секретар МЗС (а як ще назвати людину, яка погодилася саме на таку роль у ввіреній йому галузі?) доводить словесний еквілібризм уже до повного маразму.

Так поспішає виправдати кожен пук Зеленського чи Єрмака, що навіть аргументів та прикладів адекватних підшукати не встигає.

Хоча, а які можуть бути аналогії з міжнародного досвіду, коли б одна країна напала на іншу, війну вела переважно прикриваючись сепаратистськими й терористичними групами на її території, нікуди звідти відходити не збиралася, а потерпіла сторона сама пропонує спільні патрулювання разом з цими бойовиками-маріонетками агресора.

Та навіть у Вішистській, залежній від гітлерівців Франції до такого рівня не опускалися, через що Гітлер урешті вирішив окупувати територію остаточно. Не знаю я таких прикладів у історії.

А що ж каже наш головний дипломат? Вадим Пристайко вважає, що при створенні спільних патрулів на Донбасі можна буде взяти за приклад досвід Хорватії.

Хорватії, панове!!! Я був у цій країні під час першої Балканської війни і трохи зміг побачити своїми очима, але навіть зовсім стороння людина прекрасно знає, що досвід Хорватії діаметрально протилежний.

Справедливо, чи ні, але Хорватію тоді навіть звинуватили в особливій жорстокості й елементах геноциду проти сербського населення. Нагадаю, серби компактно проживали на певних хорватських територіях поряд із етнічними хорватами. Це сусідство ніколи не було мирним, але якось співіснували.

Відразу після початку війни Бєлград миттєво задіяв той досвід, який Москва пізніше використала в Криму й на Донбасі (а планувала на половині нашої держави) – повзучу окупацію під виглядом “визвольної війни ополченців і місцевого населення”.

Великі території Хорватії були окуповані, там сформували ніби то місцеві національні адміністрації, а на ділі окупаційні органи. Хорватське населення зазнало страшних переслідувань, утисків та реального винищення. Більшість панічно покидали свої домівки. Кількість убитих і закатованих досі не встановлена.

Наступ на Хорватію був зупинений при допомозі миротворців ООН (як не згадати, що аналогічного сценарію Порошенко добивався ще з 2015 року, а Зеленський уже напівдосянуту ціль узагалі зняв з порядку денного).

За цей час хорвати не розказували, як вони прагнуть миру будь-якою ціною, не підтримували контактів з ворогом на непідконтрольних територіях, не рвалися там провести вибори й легітимізувати загарбників. Вони реально допомагали біженцям, роздмухували почуття ненависті до ворога й прагнення безумовного реваншу, готували армію, жорстко формували суспільну думку тощо.

Таких, як ті троє наших мерзотників, які підготували під керівництвом з Москви план “красивої” капітуляції України, там навіть засудити не змогли б – вони б до суду не дожили…

Особливого значення надавали мобілізації й вишколу для біженців з окупованих земель. З них готували передові загони для першої атаки, на випадок, якщо хорватській армії буде проблемно перетнути лінію розмежування.

І коли мандат сил ООН закінчився й блакитні каски відійшли, Хорватія послала ці, висловлюючись мовою Пристайка, “спільні патрулі”. Через лінію розмежування рволнулися спраглі помсти місцеві добровольці, хорватські армійці та загони представників поліції й спецслужб.

Почалася найсправжніша зачистка територій від етнічних сербів. Ті мусили втікати, покинувши все, що мали. Втекли далеко не всі. Ті, кого нагнали, часто втрачали життя без пояснень причин – мова помсти коротка й жорстока. Тих же, хто мав якесь значення в окупаційних адміністраціях виловлювали й кидали до спеціальних тюрем, за зразкомтого, як пару років назад ті ж серби поступали з хорватами.

Не забудуся одного такого місця. Потрапив туди не в часі війни, бо перебував у зовсім іншій частині країни, на сході, а навідався вже в 2000-их, коли через Хорватію їхав на відпочинок і зупинився для огляду Плітвицьких озер. Саме там відбулися найжорсткіші акти цієї драми. Захотів глянути на один закуток далі в горах, де над витоком річечки стояв колись шикарний будинок відпочинку ЦК партії. Під’їхав, на мить зайшов і дуже швидко ретирувався – там у повітрі висить відчуття здавленого жаху. Його відчуваєш фізично. Я вже не кажу про ще не затерті часом сліди розправ і розстрілів. Тут спершу серби убивали хорватів, а потім хорвати “віддали борг жорстокої справедливості” сербам. Отакі там були “спільні патрулі” з ворогом!

Коли прочитав блюзнірство Пристайка з виправдовуванням спільних патрулів із посібниками окупантів на нашій захопленій чужинцями землі та ще й посилання на хорватський досвід, то спершу забракло слів. Як низько може впасти людина, для якої нема нічого значимішого за персональну кар’єру… А потім подумалося: нехай це і жорстоко, але на хорватський досвід погоджуюся. Тільки не в перебріхуваннях усіляких емзеесівських кар’єристів.

Donate to Myrotvorets

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.