Валерій Чалий згрупував характерні риси «середнього українця» .

Цей список — не просто соціологічна шпаргалка, а своєрідна памʼятка для тих, хто хоче зрозуміти, з ким має справу: як для зовнішніх партнерів, так і для нашої ж влади. Тут і суперсила — загострене почуття справедливості, і вічна медитація: «Гетьмана б нам, та не тирана». Ну і, звісно, святе граблеходіння — бо ми ж уперті, але вчимося… зрештою.

“Характерні якості «середнього українця/українки» — памʼятка для зовнішніх партнерів й української влади.

1. Загострене почуття справедливості.

2. Високий «больовий» поріг.

3. Недовіра до будь-якої влади, особливо тієї, яка зловживає та намагається чіплятися за свої повноваження до-останнього.

4. Бажання зміни хибних правил гри, але готовність ними користуватися для себе.

5. Несприйняття авторитаризму чи, навіть, одноосібної влади, але при цьому завжди пошук «правильного» Гетьмана, який би взяв на себе всю відповідальність.

6. Хвороблива довірливість до медійно розкручених персонажів.

7. Висока, але фрагментована пасіонарність.

8. Велика готовність до самопожертви, включно з фізичною.

9. Завищені очікування від всього закордонного.

10. Довіра більше до інформації з міжнародних джерел, ніж українських медіа.

11. Практична відсутність уваги до ефективності витрачання народних грошей (податків).

12. Невідповідність низької самооцінки та реального високого потенціалу.

І при всьому цьому…

… унікальна здатність “наступати кілька разів на ті ж самі граблі”.

Тому українці — найкращі у всьому світі (це моя суб’єктивна думка, якщо що).

Тільки треба, щоб хтось граблі прибрав…”