Доки останній російський окупант не покинув нашу землю, а українці з окупованих територій України чекають на визволення, українські військовослужбовці не покидають своїх позицій і готуються до зими.

Найбільшою нагальною проблемою тут лишається майбутня зимівля і окопна війна, яка невідомо коли завершиться.

Ці версти на Павлопіллі рясно политі кров’ю наших оборонців – про це нагадує і меморіальний знак з прізвищами полеглих і саморобний хрест, що осиротіло стоїть посеред українського поля, в якому навіки заснули захисники цієї землі.

А там далі, усього у кількох сотнях метрів така ж українська земля, якою заволоділи російські загарбники та їх найманці.

Наші оборонці – морпіхи 1 окремого батальйону морської піхоти пояснюють – нині вони, штурмові підрозділи, дотримуються режиму всеосяжного припинення вогню, тому доводиться лише спостерігати за діями противника.
Більшість із морпіхів пішли служити в українські ВМС свідомо, розуміючи, що відповідальність і навантаження тут в рази більші, ніж в інших підрозділах.

Євген, військовослужбовець ЗСУ, каже, що причина, яка привела його на війну одна – захищати Україну. Про свій батальйон чув лише найкраще і впевнився, що тут служать дуже мотивовані люди і справжні патріоти.

Ігор – старший матрос і за спеціальністю водій БТРу, на війні з 14 року, теж каже, що нині дійсно тихіше на фронті.

“Дали наказ не стріляти-ми не стріляємо, тільки спостерігаємо”, – розповідає боєць.

І додає, що ворог провокує, доводиться вислуховувати образи, які вигукують з тієї сторони, погрози: “Морпіхи, здавайтесь”, тощо.

“Служу з самого початку війни. Спершу проходив службу в морсткій авіації, потім пішов воювати в складі 137 батальйону, стояли в Гранітному, боронили той напрямок”, – додає Ігор.

Воїни розповідають – допікають ворожі снайпери й тривожить ковід, який шириться Україною.

Тож морпіхи бажають всім доброго здоров’я, а за мирні кордони обіцяють – дбатимуть якнайкраще.

Джерело: Телерадіостудія МО України Бриз