Джерело: Еспресо.
Микола Леонтович — композитор, диригент, піаніст і громадський діяч, ім’я якого знає весь світ завдяки «Щедрику». Ця мелодія давно вийшла за межі України й стала частиною світової різдвяної культури. Водночас шлях її автора — це історія таланту, сміливої громадянської позиції й терористичної московії.
Юні роки Леонтовича
Микола Леонтович народився 13 грудня 1877 року в селі Монастирок на Вінниччині. Музика була в його житті з дитинства: батько Дмитро чудово співав і грав на кількох інструментах, мати Марія знала безліч українських народних пісень. Саме з родинного дому почалося формування майбутнього композитора.
Навчався Леонтович у Немирівській гімназії, духовному училищі, а згодом — у Подільській духовній семінарії в Кам’янці-Подільському. Там він опанував скрипку, фортепіано, духові інструменти й почав працювати з народними мелодіями, орієнтуючись на творчість Миколи Лисенка.
Після семінарії Леонтович свідомо обрав шлях учителя в сільських школах. Паралельно він самостійно поглиблював музичні знання, створив самодіяльний симфонічний оркестр, збирав і видавав народні пісні Поділля, фактично працюючи над збереженням української музичної спадщини.
Покровськ і народження «Щедрика»
На початку ХХ століття Леонтович переїхав на Донбас. З 1904 до 1908 року він жив і працював у Покровську (тоді — Гришине), викладаючи спів і музику в залізничній школі. Саме тут, за свідченнями музичних довідників і дослідників, композитор активно працював над однією з редакцій «Щедрика».
У Покровську Леонтович створив хор із дітей та працівників залізниці — перший робітничий хор у місті. У часи Першої російської революції він підтримував страйковий рух, а його хор виконував революційні пісні, зокрема французьку «Марсельєзу». Леонтович відкрито виступав проти російського самодержавства, що робило його фігуру небажаною для імперської влади.
Сам «Щедрик» Леонтович переробляв і доповнював протягом усього життя. Друга редакція твору, створена у 1906–1908 роках, безпосередньо пов’язана з періодом його життя в Покровську.
Визнання і робота в Україні
У 1909 році Леонтович навчався у відомого музичного теоретика Болеслава Яворського. У 1916 році його «Щедрик» у виконанні хору Київського університету здобув великий успіх у столиці.
За часів Української Народної Республіки композитор активно працював у Києві: диригував, викладав, співпрацював із Григорієм Верьовкою, брав участь у діяльності Народної консерваторії. У Тульчині на Вінниччині він заснував першу музичну школу.
В останні роки життя Леонтович працював над своєю великою мрією — оперою «На русалчин Великдень» за казкою Бориса Грінченка.
Цинічне вбивство
Життя композитора обірвалося трагічно й показово. У ніч на 23 січня 1921 року в батьківському домі в селі Марківка Леонтовича вбив агент ВЧК Афанасій Грищенко. Він напросився переночувати, назвавшись чекістом, а зранку пограбував родину і застрелив композитора.
Довгі роки радянська влада приховувала справжні обставини злочину, вигадуючи версію «побутового» або «бандитського» вбивства. Лише після здобуття Україною незалежності стали доступні архівні документи, які підтвердили: це було навмисне вбивство, здійснене представником каральних органів.
Світова слава «Щедрика»
Після смерті Леонтовича його «Щедрик» продовжив свій шлях світом. Завдяки хормейстеру Олександру Кошицю твір прозвучав у Європі та США й перетворився на всесвітньо відому композицію, відому англійською як Carol of the Bells.
Сьогодні «Щедрик» звучить десятками мов, а ім’я Леонтовича носять музичні колективи, навчальні заклади, вулиці та музеї. Його пам’ятають у Тульчині, у Покровську, де він заклав основи місцевого культурного життя, і в усій Україні.
І водночас символічно й боляче, що місто, де народжувався «Щедрик», нині нищать російські окупанти — нащадки тієї ж імперської системи, яка сто років тому вбила його автора. Але музика Леонтовича пережила імперії, чекістів і цензуру. І продовжує жити — як знак української культури, яку неможливо знищити.
Перший запис Щедрика. 1922 рік
