Римма Зюбіна, українська акторка, телеведуча та громадська активістка, та, хто народилася у зросійщеній сім’ї, але свідомо зробила українську мову своєю рідною. Тому вона може на рівних із іншими зросійщеними українцями спілкуватись на тему української ідентичності, яка є запорукою виживання нашої нації та існування України.

Римма Анатоліївна пише про відповідальність батьків, яку чомусь звикли перекладати на школи і телевізор. Бо саме родина, впевнена вона, має зачарувати дитя “магічними фантастичними традиціями Українського народу.”

Автор: Римма Зюбіна

Я вже звикла до того, що коли в Києві кажеш: «Христос ся Рождає», спочатку пауза, а потім – в очах жах і судорожне тремтіння в пошуках правильної відповіді.

Напевно, на ЗНО швидше й легше ці громадяни вгадували вірну відповідь.
І тут, я би хотіла поставити веселий смайлик,
але не змогла …
Бо, насправді, це дуже сумно.
Найсумніше буває тільки на Водохреща,
бо шо там з тим Іорданом відповідати?))

Я би могла зняти кіно про це, але то краще вийде у
Антоніо Лукіча, чи Павла Острікова – ходиш собі – тут я написала різні райони різних міст України, але відчула, що то шлях до нового хейту, який в простонародії називають срачем)).

Отже, ходиш собі Країною з мікрофоном в руці,
тако зненацька підходиш до будь-якої людини на вулиці і кажеш «Христос охрестився!»
Ну і далі буде…

Тут знову не знаю, чи то сумний, чи то веселий смайлик ставити, бо, все це було би так смішно, якби не було би так сумно.

Нещодавно почула таке: «Ну так діти не знають традицій, бо ніхто їх не навчає – ні школа, ні телебачення».

І я очікувала почути в цьому ланцюжку слово «родина».
Але – ні, ця людина звинувачувала кого завгодно, але тільки не себе – яка виховала дітей в Україні і не навчила, не зачарувала магічними фантастичними традиціями Українського народу, не читала книжок, де описані ці традиції- ні собі, ні дітям.

«Навіщо тобі країна, якщо ти плануєш втечу» – лунає ця пісня весь час в моїй голові в подібні моменти .
Чого так себе мучити, карати, принижувати й гвалтувати, якщо все це таке чуже для тебе,
і ніякими шахедами, які чотири, сука, роки літають над тобою, не трансформується, якщо твої трирічні діти розмовляють мовою тих, хто скидають щодня на голови твоїх дітей ці шахеди?
Які тут смайлики ставити, бля???

Я сьогодні була на Позняках, мені треба було в аптеку на Княжий Затон 4, і з метро я пройшла повз безкінечні магазинчики-кіоски – для жінок то величезна спокуса, бо згадуєш миттєво, що тобі треба все)).
Але я налаштувалася зробити пампухи – вперше, вивчила рецепти, і, побачивши товари для кухні зайшла купити плівку, на якій можна розкатувати тісто – а там … російськомовна продавчиня.

Потім я зайшла в магазинчик «панчохи» – а там її сестра по крові і мові…

На Позняках – «институт благородных девиц» торгує кастрюлями і шкарпетками…

Тут я теж розгубилася в смайликах – сумних, веселих, чи матюкливих.

Але я не розгубилася в своїх принципах – я не купила у них нічого з того, що мені було вкрай потрібно.
Куплю в україномовних)).

І, повірте мені, я не була би настільки принциповою, категоричною, непримиренною, якби свого часу українську мову своєю рідною я не зробила би сама – свідомо, адже народилася в російськомовній родині, навчалася в російській школі, спілкувалася в російськомовному середовищі.