О 16 ГОДИНІ РАЗОМ ІЗ МІЛЬЙОНАМИ УКРАЇНЦІВ ПО ВСЬОМУ СВІТУ ЗАПАЛИ СВІЧКУ НА СВОЄМУ ПІДВІКОННІ В ПАМ’ЯТЬ ПРО ЗАКАТОВАНИХ ГОЛОДОМ УКРАЇНЦІВ У 1932-1933 РОКАХ.
«Радянський геноцид в Україні був не просто випадком масового вбивства, але саме випадком геноциду, знищення не лише окремих людей, але й усієї культури та нації», — такий висновок зробив Рафаель Лемкін, автор самого терміну «геноцид», один з тих, хто добився прийняття Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.
Голодомор-геноцид українського народу, влаштований та ретельно спланований Кремлем, — один з найбільших злочинів ХХ століття. Винищення цілого народу лише за те, що вони українці… За те, що вже самим фактом усвідомлення себе окремим народом ставлять під загрозу існування імперії.
Петро Порошенко.
🔴🔴🔴
Галина Плачинда :
“Мого прадіда – діда мого батька – з’їли в 33-му, їх знайшли – двох молодих дівчат – вже прямо під Єлисаветградом, куди батьків дід пішов у пошуках шматка хліба. Вони смажили його печінку на вогнищі. Мій дід,батько мого батька, мусив також йти у Катеринослав – на упізнання тіла свого з’їденого тата. Ледь дійшов додому, напівживим…
Моя мама, встувивши в університет Шевченка вже після війни, важила 46 кілограм, – ніяк не могла поправитися після Голоду. А хліб ховала під матрац усе студентське життя – нічого не могла з собою вдіяти. У мене лежать аудіофайли з її спогадами, записані на диктофон – вже кілька років після смерті мами минуло , а я все ще не можу їх слухати.
Мій батько був єдиною дитиною, котра лишилась в живих на їхньому хуторі і жінки, котрі вже похоронили своїх дітей, влаштовували чергування під вікнами його дому – від людоїдів, бо його мати мусила щодня іти в колгосп.
А останні діти померли у колгоспній їдальні, наївшись звареної з молодої кропиви баланди. Мій тато чомусь не схотів її їсти…. Коли тато згадував, як вони кричали – ті маленькі діти, умираючи в муках від пошматованих кропивою нутрощів, його руки тряслися, а сльози збігали по глибоких його зморшках на лиці, як перші струмки тієї страшної весни 33.
Тому я не прощу ніколи. моя ненависть абсолютна і чиста , як гірський кришталь. я готова мстити у будь-який спосіб, бо помста – єдине, чого прагнуть мільйони безневинно убієнних. А ще вони потребують нашої пам’яті. Вічної, безнастанної і повсякчасної
Онукам, і правнукам, і пра-правнукам розповідатиму – скільки буду жити – про найстрашніший в історії людства геноцид. Донці вже розповідать не треба – це свічка у її вікні.”
Художник Ніна Марченко
