Історія сестер і племінника Петлюри, про яких забули в НКВД і які до свого розстрілу спокійно мешкали у Полтаві


ТСН спільно із Центром досліджень визвольного руху на основі матеріалів Галузевого державного архіву Служби безпеки України та Українського інституту національної пам’яті, колись секретних документів, знайомить читачів з долею рідні голови Директорії Української Народної Республіки, Головного Отамана Дієвої Армії УНР Симона Петлюри, яка після поразки Української революції до свого розстрілу відносно спокійно мешкала у Полтаві.

У Полтаві виявились живими дві рідні сестри Петлюри і його племінник… Сестер Петлюри і його племінника ми, звичайно, заарештували за активну націоналістичну контрреволюційну діяльність і засудили за першою категорією, – із доповіді начальника Управління НКВД у Полтавській області Адріана Петерса від 2 грудня 1937 року.

1927-го рідним Симона Петлюри особливим рішенням Полтавської міської ради повернули у пожиттєву власність дім. «…Очевидно, за «заслуги» брата. У квартирі, серед ікон, був розміщений портрет Петлюри в повний зріст. Над будинком до останнього часу красувався надпис про те, що дім належить Петлюрі. Вечорами надпис підсвічувався спеціальним ліхтарем…», – доповідав Києву Петерс.

На основі збережених документів встановлена доля сестер Феодосії та Марини і племінника отамана військ Сильвестра Скрипника.

ГЕНЕАЛОГІЯ

Крім Симона, у сім’ї Василя Петлюри було ще восьмеро дітей. Доля більшості з них склалася трагічно. Старший брат Федір після здобуття освіти працював агрономом у Кобеляцькому районі на Полтавщині, був членом Української революційної партії і загинув за нез’ясованих обставин 1907-го.

Молодший брат Олександр закінчив Полтавську духовну семінарію (де також навчався й брат Іван), але обрав кар’єру військового – капітан в царській армії, полковник в Армії УНР. Після Другої світової війни оселився у Канаді.

Старша сестра Єфросинія 1918-го постриглася в черниці і померла у монастирі (є версія, що це сталося під час його руйнування чекістами). За не зовсім зрозумілих обставин померла сестра Тетяна – дружина власника невеликого свічкового заводу Павла Іваненка.

Марина і Феодосія якраз і були тими сестрами, про яких доповідав Петерс у 1937 році. Ще однією із сестер Петлюри була Маріанна (Маріамна), сина якої Сильвестра Скрипника заарештували разом із своїми тітками 1937-го.

Родина Петлюр і Скрипників, перший ряд (зліва направо) – племінники С.Петлюри: Сильвестр, Зінаїда, Валеріян Скрипники; другий ряд – сестри С.Петлюри: Феодосія, Маріамна з чоловіком Іваном Скрипником, Марина; третій ряд – племінники С.Петлюри: Андрій та Степан Скрипники, Полтава, 1915

БУДИНОК ПЕТЛЮРИ У ПОЛТАВІ

Сестри Марина і Феодосія проживали разом із батьками. Із анкетних даних, записаних НКВД, можна дізнатися, що їхній батько Василь «до революції» був візником у Полтаві, мав 8-10 коней, а велика сім’я мала два будинки, один із яких був за адресою Загородня, 20.

Із остаточним приходом та встановленням радянської влади у Полтаві будинки Петлюр було націоналізовано. Сестри на той час були вже самі, батько Василь помер ще 1909-го, а мати Ольга – 1919-го.

Зі скупих біографічних відомостей зі слідчої справи відомо, що обидві сестри закінчили міське початкове училище. У 1924 році були заарештовані Головним політичним управлінням, однак слідство тривало недовго і вони були звільнені з-під варти. 1925-го з’явилась можливість повернути собі один із сімейних будинків.

Сестри звернулися до полтавської влади, апелюючи до рішення Раднаркому про денаціоналізацію майна, і як би це не здавалося дивним, змогли повернути будинок у пожиттєву власність у 1927 році. Саме через це майно і обурився чекіст Петерс аж через десять років.

Сестри були самотніми, вели здебільшого закритий спосіб життя. Із протоколів допитів свідків відомо, що в цьому будинку проживали в різний час черниці, які прийшли жити до сестер після початку переслідування духовенства радянською владою.

Викладач хімії у Полтавському педінституті Микола Пилипенко так охарактеризував сестер Петлюр:

Я знаю, что они сами являются старыми девами, религиозно пропитаны и выдают себя за монашек. Жильцов себе в дом подбирали подобных себе…

Справді, дивним у поверненні цього будинку Петлюрам є те, що самого Симона Петлюру рік перед тим вбив у Парижі агент Швацбард. Проте будинок повернули сестрам без жодних застережень.

Наступним цікавим документом, який вдалося виявити в архіві, є акт обстеження цього будинку та його території, датований 1930 роком. Відповідно до цього акта: «будинком володіють Марія та Феодосія Петлюри – сестри відомого Сімона Петлюри».

Зустріти такий запис у радянському документі без жодної прикладки на зразок «бандит», «контрреволюціонер», «націоналіст» тощо – дивно і цікаво.

ВЕЛИКИЙ ТЕРОР

Той період, коли радянська влада не помічала сестер, підійшов до кінця. Розпочався період Великого терору. Офіційно датою початку чорних днів Великого терору вважається 30 липня 1937 року, коли був виданий «совєршенно сєкрєтний» Наказ НКВД СРСР 00447 («Оперативний наказ народного комісара внутрішніх справ СРСР № 00447 про операцію з репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів»).

Цим наказом розв’язувалися руки радянській спецслужбі для пошуку «ворогів народу». Видумані слідчі справи фабрикувалися сотнями тисяч. У них прості доярки ставали шпигунками японської чи німецької розвідок, а слюсарі із заводів – контрреволюціонерами, які планували замах на Сталіна.

У Полтаві виявились живими дві рідні сестри Петлюри і його племінник. Особливим рішенням Полтавської міськради їм у 1927 році повертають у пожиттєву власність дім Петлюри, очевидно, за «заслуги» брата…

Такі показники слід було подавати щомісяця, бо союзний НКВД встановлював так звані ліміти, скільки саме людей потрібно репресувати за першою (розстріл) та другою категоріями (заслання до концтаборів). Чекісти на місцях так хотіли вислужитись перед керівництвом, що нерідко просили підняти встановлені ліміти, бо аж занадто багато в них назбиралося «ворогів народу».

Не була винятком і Полтавщина. Тут від 1 жовтня 1937 року до 27 лютого 1938 року полтавським управління НКВД керував Адріан Петерс-Здебський – корінний киянин, який за майже чотири місяці роботи на посаді зумів повноцінно налагодити механізм створення «ворогів народу».

Саме цього чекіста дуже здивувало те, що: «…у Полтаві виявились живими дві рідні сестри Петлюри і його племінник. Особливим рішенням Полтавської міськради їм у 1927 році повертають у пожиттєву власність дім Петлюри, очевидно, за «заслуги» брата…».

У такій ситуації доля сестер Петлюр та їхнього племінника була вирішена ще до початку слідства. Феодосію заарештували 29 жовтня 1937 року, а Марину 13 листопада цього ж року. Їх звинувачували у тому, що вони «антирадянськи» налаштовані, а їхній будинок є місцем збору «антирадянських елементів».

СЛІДСТВО ІЗ ОДНОГО ДОПИТУ

Та допитувати їх не поспішали. Слідству насамперед потрібні були свідчення, які б підтверджували їхні обвинувачення. І такий свідок знайшовся. Ним був вчитель із Полтави Микола Радик, який на допиті 15 листопада розповів:

«…Феодосія Василівна є рідною сестрою відомого бандита Симона Петлюри, який в 1918 році був військовим міністром при Центральній Раді…Сама Феодосія Василівна Петлюра є ярою націоналісткою, ворогом Радянської влади…»

Радик далі давав свідчення про те, як сестра Петлюри обурювалась владою і говорила про свого брата:

«…до чого Радянська влада довела народ, знущаються над бідними українцями, просто душать українців, не дають їм жити, вчитися. Ось, наприклад, мого племінника Валер’яна вигнали з навчального закладу, не дали йому закінчити, а також мою племінницю – Зіну Скрипник…» (маються на увазі діти сестри Маріанни (Маріамни))

«…Симон хотів для українського народу доброго життя, він хотів зробити Україну самостійною республікою, але більшовики перемогли своїм обманом й український народ тепер нещасний…»
Не оминув увагою свідок Радик висловлювань Феодосії Петлюри і про податки та страхові платежі:

«…до яких пір Радянська влада буде здирати з нас шкіру, вже немає чим платити, замучать прокляті варвари…»

Зафіксували у протоколі висловлювання Феодосії і про Голодомор, тільки чи то сам свідок, чи слідчий, який писав протокол, назвав 1932-1933 – «продовольчими труднощами»:

«…в період продовольчих труднощів на Україні Петлюра Феодосія критикувала Радянську владу, звинувачувала її в грабежі України і заявила: більшовики з Москвою пограбували Україну, довели її до злиднів, голоду і смерті, і ми мусимо так мучитись…».

Цього чекістам було більше ніж достатньо, але ж була ще й інша сестра – Марина. Тут слід сказати кілька слів про форми і методи допиту свідків НКВД, особливо в період Великого терору.

Петлюра Феодосія критикувала Радянську владу, звинувачувала її в грабежі України і заявила: більшовики з Москвою пограбували Україну, довели її до злиднів, голоду і смерті, і ми мусимо так мучитись…

Часто під час дослідження слідчих справ цього періоду увагу привертає ідентичність заяв свідків не тільки на рівні фактів та порядку їхнього викладення, а й у лексичному наповненні. Інколи складається враження, що один протокол допиту був розтиражований від руки за кількістю свідків, що проходять у справі, та що у ньому змінюються тільки вихідні дані останніх.

Така ж ситуація була і з допитом Радика стосовно «антирадянської діяльності» Марини Петлюри. У протоколі фактично слово в слово повторюється все, що він говорив про Феодосію. Єдине, що додав Радик (чи сам слідчий), то це реакцію М. Петлюри на антирелігійну кампанію Радянської влади:

«…більшовики, як тирани, знущаються з віри Господньої, не дають навіть вільно помолитися…»

Після проведення таких слідчих дій на наступний день, 16 листопада, вже вирішили допитати сестер, а також провести очні ставки між ними та свідком Миколою Радиком.

Феодосія на допиті та очній ставці цілком визнала свою вину у всіх обвинуваченнях, які раніше говорив Радик слідчим. Натомість Марина все різко заперечувала і визнавала себе винною лише в тому, що була невдоволеною відрахуванням з освітніх закладів свого племінника та племінниці – Валер’яна і Зіни.

Та це слідство мало цікавило. Незабаром підготували обвинувальний висновок. Сестер звинувачували у «зраді Батьківщини» та «антирадянській агітації». Справу було відправлено на розгляд Особливої Трійки при Управлінні НКВД у Полтавській області (позасудовий орган, існування якого суперечило самій Конституції СРСР, де кожен мав право на справедливий суд)

Для довідки. Особлива трійка НКВД — орган позасудового винесення вироків в СРСР, що існував в 1937–1938 роках під час Великого терору. Трійки формувалися зазвичай на рівні області. Складалися з начальника підрозділу НКВД, секретаря обкому партії і прокурора. На засідання Трійки не викликали заарештованих, а також не передбачено було участі захисту (адвоката). Трійка лише розглядала списки із прізвищами, статтями обвинувачення та пропонованою репресією (1-а або 2-а категорія).

Cестер звинувачували у «зраді Батьківщини» та «антирадянській агітації». Справу було відправлено на розгляд Особливої Трійки при Управлінні НКВД у Полтавській області.

Існування Трійок НКВД повністю суперечило нормам Конституції СРСР 1936 року, згідно зі 102 статтею якої судові функції в СРСР реалізовувалися тільки судом; жодних позасудових органів Конституція СРСР 1936 року не передбачала.

У тогочасний кримінальний та кримінально-процесуальний кодекс СРСР раніше не вносилися відповідні зміни, які б допускали функціонування Трійки НКВД замість судових органів.

Рішенням Трійки від 17-19 листопада сестер Феодосію та Марину Петлюр було засуджено до розстрілу із повною конфіскацією майна. Вирок був приведений у виконання 19 листопада.

Довідки про ростріл сестер Петлюр:

СИЛЬВЕСТР СКРИПНИК

Ще одним фігурантом цієї справи був племінник Симона Петлюри – Скрипник Сильвестр Іванович. Сильвестр був дитиною сестри Петлюри Маріанни (Маріамни) та Івана Скрипника. Згідно з анкетними даними, які зафіксували чекісти, його батько Іван «до революції» мав велику шкіряну фабрику у Полтаві.

Сам Сильвестр вибрав собі долю священника і після закінчення Полтавської духовної семінарії був парафіяльним священником в області. Від 1927-го він був священником у Жоржівці, а після закриття церкви перебував у Малій Перещипині.

У тому ж 1927-му його як священника позбавили виборчих прав і зачислили до «тилового ополчення».

Сильвестра Скрипника заарештували 7 серпня 1937 року. Його звинувачували в тому, що він систематично проводив «контрреволюційну» діяльність, був племінником Симона Петлюри, а також й у тому, що його брат перебуває в Польщі.

Для довідки. На першому етапі свого існування (1918–1925 рр.) тилове ополчення (т/о) постає як наслідок узурпації влади та впровадження більшовицької політики загальної трудової повинності. Після закінчення громадянської війни використовувалося на відновлювальних роботах як воєнізована структура в річищі політики мілітаризації господарства та застосування військових частин для господарських потреб.

Але вже запровадження 15 листопада 1921 р. нового Кодексу законів про працю і перехід країни до НЕПу змусили згорнути систему трудової повинності разом із т/о як її підсистемою. Під час військової реформи 1924–1925 рр. (другий етап) призов до команд т/о визнали недоцільним і до 1930 р. потенційні новобранці перебували на обліку як мобілізаційний резерв на випадок війни, сплачуючи спеціальний військовий податок.

На третьому етапі існування (1930–1937 рр.) т/о відновили, воно функціонувало як специфічна мілітаризована підсистема примусової праці для виконання планів форсованої індустріалізації.

Постанова на арешт Сильвестра Скрипника

У 1930 році о. Скрипника вперше заарештувало Головне політичне управління. Він пробув близько трьох місяців під слідством, після чого його звільнили з-під варти і як «тилового ополченця» відправили у Владивосток.

Після повернення до Полтави йому вдалося, за рекомендацією іншого священника, влаштуватися на роботу у Полтавський трикотажний комбінат, де він і працював до дня арешту.

Сильвестра Скрипника заарештували 7 серпня 1937 року. Його звинувачували в тому, що він систематично проводив «контрреволюційну» діяльність, був племінником Симона Петлюри, а також й в тому, що його брат у Польщі (йдеться про Степана, про якого розповімо нижче).

МІНІСТЕРСТВО ПРАВДИ

Три місяці отця допитували, однак у справі не збереглося, на жаль, жодного документа за цей час. 1 листопада 1937 С. Скрипник зізнається у своїй безпосередній участі в «контрреволюційній повстанській організації церковників» на території Полтавської області.

Такі допити періоду Великого терору могли б слугувати яскравою ілюстрацією для орвеллівського Міністерства правди. Після «активної» роботи слідчих заарештований визнавав себе винним у всіх обвинуваченнях (наведемо лише кілька фрагментів із цього допиту мовою оригіналу – авт.):

ВОПРОС: Вы арестованы как активный участник фашистской организации. В течении трех месяцев со дня вашего ареста вы упорно запираетесь, не признаваясь в своей контрреволюционной деятельности. Следствие предлагает вам прекратить запирательство и дать откровенные показания о своей преступной деятельности.

ОТВЕТ: Я прекращаю запирательство, убедившись в безнадежности своего поведения на следствии скрыть свою контрреволюционную деятельность. Я признаю себя виновным в том, что являюсь активным участником антисоветской националистической организации церковников…

ВОПРОС: Вам предоставляется возможность рассказать все, что относится к вашему контрреволюционному перерождению, до того, как вы стали активным участником контрреволюционной националистической организации церковников. Но вы должны иметь ввиду, что нас интересует, главным образом, ваша практическая антисоветская деятельность, связи по ней и в этом смысле ваши показания должны быть исчерпывающими до конца.

ОТВЕТ: Я буду говорить все, что относится непосредственно к моей контрреволюционной деятельности и моих сообщников, ничего не утаивая, а сейчас я буду излагать обстоятельства моего контрреволюционного перерождения.

Я выходец из семьи крупного собственника. Отец мой имел кожевенный завод в г. Полтаве, три собственных дома. Я с малых лет воспитаник церкви. Родственник известного бандита /племянник/ Семена Петлюры. Брат мой Степан – его личный адъютант эмигрировал и находится в данное время в Польше…

Також на допиті о. Скрипник «зізнався» у тому, що від 1927, перебуваючи на парафії у Жоржівці, об’єднався із місцевими куркулями і проводив контрреволюційну діяльність. Виступав проти хлібозаготівельної політики влади і закликав прихожан церкви: «Хліба державі не здавати!».

Далі він зізнався у тому, що у цій організації вони планували «вести роботу серед населення та поширювати слухи про швидке повалення Радянської влади за допомогою інтервенції фашистських держав та звільнення України від більшовиків».

Безпосередньо він мав «викликати ненависть селян у ставленні до братніх республік, доводити їм, що Україна уярмлена Москвою і що необхідно в потрібний момент бути готовим для того, щоб з приходом німців і поляків – допомогти їм».

Довідка про розстріл Сильвестра Скрипника

Ці цитати із нібито зізнань Сильвестра Скрипника цікаві тим, що допит хоч і відбувався у 1937-му, але йшлось про події 1927-1929 років. Про яку «фашистську Німеччину та Польщу» у цей час думав слідчий – залишається загадкою, адже Гітлер прийде до влади у Німеччині лише 1933-го.

Та такі дрібниці й формальності у період Великого терору мало цікавили чекістів. Сильвестра Скрипника рішенням тієї ж Трійки від 17-19 листопада було засуджено до розстрілу із повною конфіскацією майна. Вирок виконали 19 листопада.

Так чекісти розправилися із родиною Петлюри у Полтаві, на яку довго не звертали увагу. Про це 2 грудня 1937 року поспішив повідомити своє керівництво Адріан Петерс. 11 травня 1989 року племінник Петлюри та дві його сестри будуть реабілітовані прокуратурою Полтавської області. Тепер на цьому місці стоїть інший житловий будинок.


У справі чекісти дуже часто згадуватимуть про брата Сильвестра – Степана Скрипника, який емігрував до Польщі. Він у майбутньому стане Патріархом Київським і всієї України Мстиславом.

Він народився 10 квітня 1898 року в Полтаві. Його батько походив із полтавського козацького роду, мати – рідна сестра Симона Петлюри. Навчався в Полтавській першій класичній гімназії, закінчив офіцерську школу в Оренбурзі.

У березні 1918-го вступив до кінно-гайдамацького полку імені Костя Гордієнка, від 1920-го – у 3-й Залізній дивізії Армії Української Народної Республіки. Отримав старшинське звання хорунжого. Особистий ад’ютант Головного Отамана Української Народної Республіки Симона Петлюри (1920-1921).

Степан Скрипник, особистий ад’ютант Симона Петлюри

1923-го емігрував до Варшави, закінчив Вищу школу політичних наук. У 1930-му обраний послом до Польського сейму, захищав права українців у Польщі. Брав участь у церковному і релігійному житті. 1 вересня 1941-го увійшов до складу «Тимчасової адміністрації Української православної церкви» на Волині.

У квітні 1942-го прийняв постриг під чернечим ім’ям Мстислав, висвячений на єпископа Переяславського. Восени був заарештований гестапо, був у в’язницях Чернігова, Прилук і Києва. За клопотанням духовенства звільнений у квітні 1943-го.

Від 1947-го – митрополит УПЦ Канади. Від 1949-го – митрополит УПЦ в Америці. Збудував церковно-меморіальний комплекс у Саут-Баунд-Бруці, поблизу Нью-Йорка. Очолив УПЦ у США в 1971-му. 30 жовтня 1989-го проголошений патріархом Української автокефальної православної церкви в Україні та за кордоном.

На Всеукраїнському православному соборі в червні 1990-го обраний патріархом Київським і всієї України УАПЦ. У жовтні прибув до України. Після створення в 1992-му УПЦ Київського патріархату проголошений її патріархом. Тоді ж передав новоствореним Збройним силам України прапор 3-ї Залізної дивізії Армії Української Народної Республіки.

Помер 11 червня 1993-го у місті Грімсбі (Канада). Похований у крипті собору святого Андрія у Саут-Баунд-Бруці.


Стаття підготовлена на основі матеріалів Галузевого державного архіву Служби безпеки України та Українського інституту національної пам’яті.

Donate to Myrotvorets

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *