День української писемності та мови в Україні цьогоріч припадає на 27 жовтня
Алчевська Христина Олексіївна – українська письменниця, драматургиня, прозаїк, поетеса та учителька.
В цей день, 27 жовтня 1931 р. самотня, майже без засобів до існування, у Харкові на 49 році життя померла Христина Алчевська.
“Что вам сделал Пушкін?” – роздратовано запитують насильно зросійщені українці, від яких приховувались скарби української драматургії.
Що вам зробила українська інтелігенція, українські письменники і поети? – не запитують українці. Бо чудово розуміють, як свідомо і жорстоко московська імперія винищувала все українське: книжки, мову, пісні, і, зрештою, вбивала українських творців у галузі літератури, живопису, музики, театру.
Розстріляне відродження – літературно-мистецьке покоління 20-х – початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у різних царинах культури і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.
Дуже мало українців знають про визначну українку з русифікованого Харкова, в якому вона прожила все життя, і де популяризувала українську мову та мріяла про повернення до своєї ідентичності, до українства.
Пам’ятник на її могилі, що знаходиться на 13 міському кладовищі міста Харкова, досі не дерусифікований.
Закінчивши 1902 року харківську Першу дівочу гімназію, Христина продовжує навчання на вчительських курсах у Сорбонні в Парижі. Після повернення додому працює вчителькою французької мови в гімназії.
Попри загальну заборону, читала учням українські книжки. Її друзями та подругами за листуванням були Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Михайло Павлик, Василь Стефаник, Олександр Олесь.
Визволення народу Христина Алчевська пов’язувала з українізацією молоді. Сама вона прикладала зусиль для популяриззації української мови, народної пісні, творчості Тараса Шевченка. На своїй садибі у Харкові (тепер будинок Палацу культури Національної поліції) у 1899 встановила перший у світі пам’ятник Тарасу Шевченку, погруддя роботи скульптора Володимира Беклемішева.
Її поетична спадщина вражає. За десять років, з 1907-го по 1917-й, вона опублікувала 11 збірок, серед них – “Туга за сонцем” (1907), “Сонце з-за хмар”, “Пісня життя” (1910), “Вишневий цвіт” (1912), “Пісні серця і просторів”, “Моєму краю” (1914), “Спомини” (1915), “Мандрівець” ( 1916) й інші. Остання, дванадцята, збірка вийшла 1922 року в Каліші (Польща). Із дванадцяти її збірників тільки один, десятий “Мрії”, був виданий російською мовою.
Памяти Тараса Шевченка. Христя Алчевська
Співець Великий, син народа,
Він і в неволї не мовчав,
А вколо лютилась негода,
І ворон сторожем лїтав…
„Умреш“ — він кракав, — і з тобою
Умре Україна Твоя!
І нишком, пізньою добою,
Сховає вас чужа земля.“
— „Ні, не умре!“ — сказала Слава,
Я розкажу його братам,
Що ніч сувора і лукава
Його убить хотїла там.
Він буде жить і вічно, жити,
І в світлі сонця, і у тьмі,
І будуть славить і хвалити
Його раби, колись німі!“
У 1905 році Христина Олексіївна надіслала до редакції київської газети «Боротьба» революційний марш, що починався словами «Гей, на бій, за нами встануть». Рукопис потрапив до жандармерії. До харківської квартири Алчевських прийшли з трусом, однак нічого не знайшли.
Гей, на бій!
Гей, на бій! За нами встануть
Всї зневоленії люди…
Забезпечен час свободи,
Бо таких багато буде!…
Ой на те ви не вважайте,
Що пролються ріки крови
— Крізь горнило сліз горячих
Ми простуєм до любови,
До братерства, до єднання
Проти тьми й неволї злої, —
В сяйво волї золотої
Без рабів, без панування!
Вона, занедбана й забута…
Вона, занедбана й забута,
Ще тлїє іскрами надїй
Моя країна лихом скута
В ночі безпросвітній, глухій…
Чи зацвіте ще красна доля
Для вбогих, темних, бідних хат?
Чи на стернах пустинних поля
Заграє світло денних шат?
Чи задзвенять нескуті піснї?
Чи рознесеться волї спів?
Чи засія рожеве сонце
В заклятій мовчанцї степів!
Нехай як буде, так і буде!…
Але як хто забув свій край,
Як хто за темність люд свій гудить
Або збайдужів вже у край —
Нехай прокльони того знищуть,
Хай піде той в неволю сам,
Віддасть дїтей своїх гієнам
І серце власне кине псам!…
Свою ж покинуту, забуту,
Сповиту мороком густим
Країну рідну хай не кличе
Найменнєм Матері святим!…
