Головком без ілюзій: Швейцарія визнає обмежену готовність до великої війни
Швейцарія, яку десятиліттями сприймали як острів стабільності посеред неспокійної Європи, публічно зняла рожеві окуляри. Головнокомандувач Збройних сил країни Томас Зюсслі прямо заявив: у разі повномасштабного військового нападу держава сьогодні не здатна ефективно себе захистити.
Про це він сказав в інтерв’ю Neue Zürcher Zeitung, повідомляє Еспресо.
До диверсій — готові, до війни — ні
За словами Зюсслі, швейцарська армія добре підготовлена до сучасних асиметричних загроз. Йдеться про теракти, саботаж, атаки на критичну інфраструктуру, кібератаки та діяльність недержавних акторів. Ці сценарії відпрацьовуються вже близько двадцяти років разом із цивільними структурами.
Але коли мова заходить про класичну війну — з ударами на відстані, ракетами й масованим вторгненням — можливості армії закінчуються.
У разі серйозної воєнної кризи лише приблизно третина особового складу була б повністю оснащена.
Іншими словами, навіть мобілізація не гарантує реальної боєздатності. Для країни, що десятиліттями будувала оборонну модель на стримуванні, це звучить тривожно.
Росія, гібридні загрози і Швейцарія в зоні впливу
Зюсслі не приховує: загроза для Європи з боку Росії зростає. Розвідувальні служби попереджають про можливу ескалацію протистояння з Заходом у найближчі роки. І хоча Швейцарія не входить до НАТО, вона не перебуває у вакуумі.
За словами головнокомандувача, Росія активно використовує гібридні інструменти — дезінформацію, кібератаки, шпигунство, підрив довіри до державних інститутів. Усі ці процеси вже відчутні й на швейцарській території. Нейтралітет тут не рятує, а максимум дає паузу.
Нейтралітет без сили — красива легенда
Окремо Зюсслі вдарив по ще одному швейцарському міфу — уявленню, що нейтралітет сам по собі гарантує безпеку.
Історія, за його словами, говорить протилежне. Нейтральні, але слабко озброєні країни не раз опинялися втягнутими у війни. Нейтралітет має цінність лише тоді, коли його можна захистити силою. Без цього він перетворюється на табличку “не чіпати”, яка працює тільки з вихованими сусідами.
Гроші, строки і 2050 рік
Фінансова картина не додає оптимізму. Усі ресурси на оборону фактично розписані до 2028–2029 років. Нові закупівлі наразі неможливі, а світовий ринок озброєнь живе за жорсткими правилами: довгі строки поставок і вимога повної передоплати.
За нинішніх темпів фінансування та переозброєння повної обороноздатності Швейцарія може досягти не раніше 2050 року. Для світу, який змінюється швидше, ніж оновлюються бюджети, це звучить як надто довга пауза.
“Якщо план полягає в тому, щоб інвестувати лише один відсоток ВВП з 2032 або 2035 року, то це займе стільки часу”, – сказав Зюсслі.
Нагадаємо:
При цьому уже у 2018 році Україна витрачала на оборону більше за будь-яку країну-члена НАТО – Bloomberg.
Водночас, міністр закордонних справ України Андрій Сибіга вважає, що 2025 рік став визначальним у тому, щоб Європа “прокинулась” і остаточно змінила бачення щодо своєї відповідальності за власну безпеку.
Політика вирішує, але реальність — одна
Зюсслі, який залишає посаду наприкінці року, визнає: у демократії саме політики визначають обсяг ресурсів для армії. Але водночас він наполягає — суспільство й влада не мають жити в ілюзіях щодо реального стану безпеки.
На цьому тлі Швейцарія вже оголосила про посилення системи захисту від безпілотників, реагуючи на зростання кількості дронових інцидентів у Європі. Крок логічний, але радше симптоматичний: країна починає усвідомлювати, що навіть за високими Альпами глобальні ризики не зникають.
Швейцарський годинник усе ще працює точно. Але світ навколо нього цокає значно швидше.
