«Кіборг» Віталій Зварич оборонець Донецького летовища, кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня був серед бійців, які останніми виходили з ДАПу. Чоловік служив у 90-му батальйоні 81-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ – підрозділі, що комплектувався винятково добровольцями.
Про його містичну історію в Донецькому аеропорту розповідає АrmyІnform.
Той голос ще кілька разів кликав на допомогу, після чого на бронетранспортері здетонував боєкомплект…
– У паспорті написано, що я зареєстрований на вулиці Степана Бандери, а у військовому квитку – командир відділення взводу снайперів. Гадаю, яку сторінку починати їсти першою, адже якщо не за снайпера, то за Бандеру в живих точно не залишать, – така тривожна думка під артилерійську канонаду ворога засіла в голові Віталія Зварича 23 січня 2015-го. Щойно до них прорвався з рацією зв’язківець, стало відомо, що він та ще кілька його побратимів лишилися останніми в Донецькому аеропорту. Більше нікого немає. Основні сили з боями покинули летовище ще 21-22 січня – чимало хлопців потрапили в полон.
Здаватися Віталій не збирався, а помирати тим більше – удома на Тернопільщині його сину потрібна батьківська опіка. Колишня дружина виїхала за кордон і полишила хлопця в інтернаті. Віталію слід було забрати сина звідти і підготувати до дорослого життя.
…Кільце оточення змикалося. Тому треба було негайно вибиратися зі справжнього пекла. Групі наших снайперів вдалося успішно вийти з аеропорту й дістатися безпечного місця.
Проте з голови Віталія ще довго не виходила одна тривожна думка. 20 січня 2015-го до них на підкріплення і для евакуації поранених проривалося три МТ-ЛБ. Один із них – «дорогою мужності», проїхати яку до ДАПу без втрат фактично неможливо, підбили неподалік пожежного депо.
Із нього вибралося троє захисників, яким удалося вціліти й повідомити, що інші загинули. Перевернутий МТ-ЛБ був хорошою мішенню для ворога – вони його ще довго поливали вогнем.
Коли обстріли трохи стихли, Віталій почув звідтіля голос: «Допоможіть, я ще живий!» Але змоги дістатися бронетранспортера не було жодної – шквальні обстріли не давали навіть голову підняти. Той голос ще кілька разів кликав на допомогу, після чого на перевернутій військовій техніці здетонував боєкомплект…
– Ви й уявити не можете, якою безпорадною є людина, яка не може нічим допомогти. Навіть припустити, що в цій купі металу після такого хтось вижив, ми не могли, – каже Віталій Зварич. І цей випадок закарбувався воїну надовго, а голос, що просить про допомогу, снився щоночі.
Уже після демобілізації Віталій Зварич проходив реабілітацію в Грузії. Тамтешні лікарі порадили українцеві, як вийти із психологічного стресу. Сказали, що треба більше спілкуватися з людьми, відкрити сторінку в соцмережах.
Він так і зробив після повернення додому. І якось розповів у мережі про цю січневу моторошну історію. А згодом відбулася містика, справжнє диво, яке зняло камінь з його душевних страждань.
За якийсь час під дописом Віталія з’явився коментар: «Я залишився в тому МТЛБ. І не помер. Я вижив. І вогонь не спалив мене. Боєкомплект, який рвався, і обстріл ворогів не вбили мене. А потім був полон, довжиною 197 діб – він теж не вбив. Я знову повторю: Я ще живий!»
Цим щасливцем виявився Станіслав Паплінський – «кіборг» 90-го батальйону, який витримав нелюдські випробування й вижив. За якийсь час бойові побратими зустрілися на Тернопільщині.
– Він зробив найбільший подвиг у житті. Він – вижив у тому пеклі, – каже про свого бойового товариша Віталій Зварич.
