Вкрасти в Українців Перемогу над фашизмом нікому не вдасться. Без України і Українців Перемога над фашизмом була б просто неможливою.

Винятковий і важливий внесок  Українців і України, який було зроблено в спільну світову Перемогу над нацизмом у Другій Світовій війні, неможливо недооцінити і забути!

Саме Україна стала однією з націй-переможниць тієї війни.

Саме визнанням цивілізованим світом цього непоправного людського внеску стало включення України до складу держав-засновниць ООН.

Втрати, які понесла  Україна в Другій світовій війні, були  більшими, ніж  у Великій Британії, Канади, Польщі, США та Франції разом узятих.

Найтрагічніші втрати України в цій кровавій і жорстокій війні – це життя людей,  і вони перевищують  10 мільйонів життів. Кількість українських жертв можна порівняти із населенням сучасної  Чехії чи Греції.

Війна для України розпочалася 1 вересня 1939 року: 120 тисяч  українців зустріли нацистів у лавах Війська Польського. Львів та інші західноукраїнські міста вже у перший день війни зазнали нацистських бомбардувань.

Протягом Другої світової війни, а саме її німецько-радянського періоду,  фронт двічі пройшов усією територією України.

Через Харків, друге за розміром місто нашої країни, фронт пройшов чотири рази.

В результаті бойових дій  і за часи окупації в Україні завойовниками було зруйновано 714 міст (42% усіх міст Радянського Союзу, знищених війною),  28 000 сіл,  понад 15 тисяч промислових підприємств, 28 тисяч колгоспів, 900 радгоспів, 33 тисячі шкіл, середніх і вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, понад 18 тисяч установ охорони здоров’я.  

Столицю України – Київ було знищено на 85%, Харків – на 70%, великої розрухи зазнали Дніпропетровськ, Запоріжжя, Полтава, повністю знищено Тернопіль. Було зруйновано понад  2 млн будинків, унаслідок чого понад 10 млн людей залишилися безпритульними.   Спалено 319 000 господарств, на Лівобережній Україні був зруйнований кожен четвертий будинок.   Загалом матеріальні втрати України під час війни становили  285 млрд рублів (в цінах 1941 року, або 100 млрд. доларів) –  це складало понад 40% усього збитку СРСР.  Ця сума в 5 разів перевищувала видатки УРСР на спорудження нових підприємств, залізниць, об’єктів енергетики, МТС та інших будівель упродовж трьох довоєнних п’ятирічок .    

Беззаперечним прикладом мужності і героїзму  для всього світу була оборона українських міст від фашистських загарбників.

Однією з найкривавіших битв  була битва за Київ. Вона тривала з 7 липня до 19 вересня 1941 року – 71 жахливу добу.

 В серпні Гітлер відхилив пропозицію Генштабу сконцентрувати сили у напрямку Москви. Натомість підписав директиву, яка передбачала наступ на південь. На початку вересня  Київ опинився “у лещатах”. Опір Києва тривав 6 тижнів – довше, ніж опір цілої Польщі у вересні 1939 р. Лише 19 вересня, коли на схід від Києва нацисти зімкнули кільце оточення, столиця України була залишена Червоною армією.

Тоді, в оточенні,  загинуло близько 630 тисяч червоноармійців, включно із командувачем фронту генералом-полковником  Михайлом Кирпоносом. Ще 665 тисяч військових Червоної Армії потрапили у полон.

Загарбник і злочинець Адольф Гітлер написав  тоді про битву за Київ:

«Найбільша битва в історії світу!»

Не менш героїчною  і жертовною була оборона перлини України –  сонячної  Одеси.

У липні 1941 року, після перших оборонних боїв на кордонах СРСР, війська Південного фронту Червоної армії ухиляючись від оточення, викликаного катастрофічними поразками Південно-Західного фронту, почали відступ на схід. Відхід у другій половині липня військ фронту за Дністер, подальший їх відступ на початку серпня, прорив румунсько-німецьких військ північніше Тирасполя створили безпосередню загрозу захоплення Одеської військово-морської бази і міста Одеса з боку суші. Однак, незважаючи на велику чисельну перевагу 4-ї румунської армії, їм не вдалося оволодіти Одесою з ходу. Розпочалася битва за місто, яка отримала назву «битва за Одесу».

Битва тривала з 5 серпня по 16 жовтня 1941 року. Більше 60 000 Українців полягло в тій страшній битві.

Але ж Українці боролися проти Гітлера та його союзників не тільки в армії СРСР. Понад 250000 наших воїнів завзято билися з фашизмом разом з побратимами  з Польщі, Канади і Франції,  Сполучених Штатів Америки та Чехословаччини, на театрах військових дій Європи, Африки, Азії, на Тихому та Атлантичному океанах.

Українська історія пишається тисячами своїх Героїв, які здобували  Велику Перемогу над нацизмом. Їхні імена навіки викарбовані в пам’яті людства, в пам’яті Українців. Нагадаємо лише декількох з них.

Олексій Берест – Українець, харків’янин, лейтенант , Герой України  –  був одним з тих, хто встановив прапор СРСР на Рейхстазі в Берліні.

Амет-Ха́н Султа́н — національний герой кримськотатарського народу, кримчанин. Льотчик-ас,  30 червня 1945 року за успішне проведення 603 бойових вильотів, збиті особисто 30 літаків противника різних типів і 19 літаків ворога, збитих в групових боях, удостоєний звання двічі Героя Радянського Союзу. З 1947 до 1971 року — льотчик-випробувач. Заслужений льотчик-випробувач СРСР, єдиний радянський льотчик, який випробував понад 50 типів літальних апаратів: ним випробувано в повітрі 107 одиниць техніки.

Олександр Сільвашко – Українець, лейтенант. На зруйнованому мосту через Ельбу поблизу Торгау , в серці вже  розгромленої нацистської Німеччини,  коли Гітлер ще малював собі чудирнацькі плани,  25 квітня 1945 року першими із союзниками зустрічалися українці, бійці 1 Українського Фронту, розрізавши німецькі війська навпіл.  Легендарне фото зустрічі згодом облетіло весь світ, де Олександр Сільвашко зустрічає американського лейтенанта  Робертсона. Цікавий факт, що за півтори години до цього була перша стихійна, незапланована, як і буває на війні, зустріч.  І це була зустріч розвідників, з американського боку це був патруль лейтенанта Альберта (Бака) Коцебу, студента зі штату Техас, а з радянського боку – група гвардійців під командуванням Українця,  старшого лейтенанта Григорія Голобородька, в мирному житті , слюсаря –механіка з Полтавщини, який героїчно воював з 1941 року.

Євген Березняк – Українець, дніпрянин, розвідник, Герой України,  генерал-майор, кавалер ордена “Virtuti Militari”. У 1944 р. очолював групу розвідників під кодовою назвою «Голос», яка діяла у Польщі. Капітан Євген Березняк був десантований у передмісті Кракова у серпні 1944 року.  Потрапив у руки гестапо, але зумів утекти. У тилу ворога розвідгрупа  діяла 156 днів. Найбільша заслуга – порятунок Кракова від руйнування. Після повернення на Батьківщину чекісти звинуватили його у перебуванні у полоні. Він був кинутий у фiльтрацiйний табір НКВС. Після звільнення працював учителем української мови.  До 1960-х рр. перебував під таємним наглядом спецслужб. Помер у 99-річному віці.

Кінцем жахливої трагедії в’язнів найбільшої з нацистських “фабрик смерті” – Аушвіца стало  27 січня 1945 р.   24 січня 60-а армія 1-го Українського фронту почала наступ на м. Освенцим. У складі  армії більше  половини вояків складали Українці. В ході наступу впродовж 27–28 січня були звільнені концентраційні табори: Аушвіц-І, Аушвіц-ІІ Біркенау та Аушвіц-ІІІ Моновіц. Першими браму головного табору відчинили і визволили бранців солдати батальйону Українця, полтавчанина єврейського походження майора  Анатолія Шапіро – Героя України.

Марія Байда – Українка, кримчанка.   У Червоній Армії з 1941 року.  У боях радянсько-німецької війни з вересня 1941 року.  Розвідниця.  Будучи санінструктором 2-го батальйону 514-го стрілецького полку (172-та стрілецька дивізія, Приморської армії Північно-Кавказького фронту) старший сержант М. К. Байда в одному з боїв за Севастополь в травні 1942 року звільнила з полону радянського командира і кількох бійців, при цьому знищивши 15 німців.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 червня 1942 року за зразкове виконання бойових завдань командування і проявлені мужність і героїзм у боях із німцями старшому сержанту Байді Марії Карпівні присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» , 12 липня 1942 року, будучи важко пораненою, Марія Байда потрапила в полон, пройшла концтабори «Славута» і «Равенсбрюк». Звільнена американськими військами 8 травня 1945 року.  

Юрій Сальський – Українець, киянин. Син міністра військових справ УНР Володимира Сальського. Підпоручик Військово-повітряних сил Польщі. Брав участь у повітряних боях з літаками Люфтваффе. Закінчив війну маючи британське звання «флайт-лейтенанта» (відповідне польському званню капітана).

Один з ініціаторів заснування Української Автокефальної Православної Церкви у Великій Британії.

З 1980 до 1992 р. очолював Архівний комітет Державного центру УНР в екзилі. Був активним членом різних інших українських організацій та очолював оттавські відділення Конґресу Українців Канади та Суспільної Служби Українців Канади.

Бєлік Віра – Українка із Запоріжжя,  штурман ланки 46 гвардійського нічних бомбардувальників авіаційного Червонопрапорного Таманського полку.   Герой Радянського Союзу (1945, посмертно), лейтенант.  Брала участь у битві за Кавказ, визволенні Кубані, Криму й Білорусії, наносила бомбові удари по військових об’єктах ворога в Східній Пруссії. До серпня 1944 зробила 813 нічних вильоти. Нагороджена орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ст., Червоної Зірки.

Ніколас Міньо – Українець, галичанин.  З грудня 1942 року Міньо воював у Північній Африці у складі піхотного взводу 6-го полку, 1-ї бронетанкової дивізії Армії США.

28 квітня 1943 року рядовий Міньо самотужки кинувся в багнетну атаку на кулеметну позицію, яка зупинила наступ його роти. Знищивши близько 10 ворожих солдатів, він підняв у наступ весь свій підрозділ, але дістав смертельне поранення.

Похований на Північно-Африканському меморіальному американському цвинтарі в Карфагені, Туніс. Відзначений Найвищою Військовою нагородою США –  Медаллю Пошани,  а також  Бронзовою  Зіркою, Пурпуровим Серцем.

Василь Порик – Українець, вінничанин. Втік з німецького полону.  Відомий під партизанськими псевдонімами «Базиль», «лейтенант Громовий» — активний учасник руху опору на теренах Франції упродовж Другої світової війни, командир партизанського загону, що боровся проти нацистських окупантів, лейтенант Червоної Армії.

За героїзм і мужність, виявлені в боротьбі проти німців у Франції в період Другої світової війни, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 липня 1964 року лейтенантові Радянської Армії Порику Василеві Васильовичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджено орденом Леніна.

Удостоєний звання Національний герой Франції.  Слов’янський комітет Франції на честь представників слов’янських народів, що героїчно билися за визволення Франції, випустив поштову листівку, де поруч з Національним героєм французького народу Шарлем Дебаржем вміщені фото чеха Кунди, поляка Бурчинського, югослава Філіпіса і Українця Порика.

Ім’я героя викарбувано на стіні Арраської фортеці серед інших імен борців французького Руху Опору.

Про загибель легендарного Українського  героя газета «Ліберте», яка вийшла у щойно звільненому місті Ліллі, було написано:  «Один з тих, хто загинув заради того, щоб жила Франція».

Носаль Євдокія  –  Українка із Запоріжжя, заступник командира ескадрильї 46 гвардійського нічного бомбардувального авіаційного полку.  Герой Радянського Союзу (1943, посмертно). Молодший лейтенант.  Здійснила 354 бойових вильоти. Нагороджена орденами Бойового Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної Війни, медаллю «За оборону Сталінграда».

Доліна Марія  – Українка,  Полтавчанка,  заступник командира ескадрильї  125 гвардійського бомбардувального авіаційного полку.   Герой Радянського Союзу (1945), капітан.  До січня 1945 здійснила 63 бойових вильоти, під час яких скинула на об’єкти противника 45 000 кг бомб. У шести повітряних боях збила в групі три винищувачі ворога. Нагороджена орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни І ст., медалями.

Іван Кожедуб – Українець, сумчанин. Легендарний  військовий, льотчик-винищувач, найрезультативніший ас в авіації Антигітлерівської коаліції за весь час Другої світової війни. На його рахунку 64 повітряні перемоги. Тричі Герой Радянського Союзу. Маршал авіації.

Кузьма Дерев’янко – Українець, черкащанин, військовий розвідник, Герой України, генерал-лейтенант.

Особисто очолював розвідку й бойові операції в тилу німців. Від травня 1942-го — начальник штабу 53-ї армії. Влітку 1943-го воював у складі Степового фронту, брав участь у Курській битві й визволенні Харкова (1943). Від січня 1944-го — начальник штабу 4-ї гвардійської армії Другого Українського фронту і Третього Українського фронту. Керував бойовими діями під час Корсунь-Шевченківської операції, Яссько-Кишинівської наступальної операції (1944), Будапештської наступальної операції (1944—1945) та Віденської наступальної операції (1945). Призначений представником радянського Верховного Головнокомандування при штабі об’єднаних союзних військ на чолі з американським генералом Д. Макартуром, які вели війну з японськими військами на Тихому океані.

2 вересня 1945 року генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко на борту американського лінкора «Міссурі» в Токійській затоці  прийняв капітуляцію Японської імперії і підписав від імені СРСР Акт капітуляції Японії.

Можна далі і далі продовжувати цей  нескінченний літопис, розказувати про героїчних синів і доньок України і їхні подвиги під час Другої Світової війни. Про те, як не жаліючи свого життя, вони боролися з фашистською чумою і наближали для всіх нас Велику Перемогу.

 Україна дала Червоній Армії  в ті роки  –  7 командуючих фронтами і арміями,

 200 генералів,

понад 6 млн солдатів, сержантів і офіцерів, половина з яких загинули.

За роки окупації України загинули понад  5 000 000 мирних громадян, і це без урахувань втрат Українського народного опору, а також  партизан и учасників підпілля.

Підпілля українського визвольного руху існувало на Західній Україні ще до Другої світової війни. Організація Українських Націоналістів (ОУН) вела боротьбу за незалежність України до 1939 р. проти Польщі, в 1939-1941 рр. – проти СРСР, а після цього і проти Німеччини.

Спроба визвольного руху відновити незалежність України влітку 1941 р. була придушена німецькими окупантами. Лідерів ОУН ув’язнили в концентраційних таборах.

У роки німецької окупації підпілля ОУН діяло по всій Україні: від Карпат до Донбасу. На Східній Україні його організували Похідні групи ОУН, які пробиралися з Галичини і Волині. Члени Похідних груп знайшли соратників серед місцевого населення Києва, Дніпропетровська, Донецька, Сімферополя та інших міст.

У лісистій місцевості Західної України українські націоналісти створили в 1942 р. Українську Повстанську Армію. Відділи УПА, складені з місцевого населення, протидіяли планам Німеччини з економічної експлуатації країни, вивезенню населення на примусові роботи до Рейху. УПА дезорганізувало німецьку окупаційну адміністрацію на Волині: деякі території були ними самостійно звільнені від нацистів. На звільнених територіях діяло українське самоврядування під захистом УПА.

У боях з німецькими окупантами УПА та ОУН знищила десятки тисяч загарбників.

Всі ці цифри значно занижені, тому що російська федерація привласнила собі всі архіви і досі не допускає вчених до роботи з історичними матеріалами і документами того часу.

Фактично, кожен третій із загиблих на фронтах – Українець.

Кожний п’ятий  з тих , хто відзначений з 1941 року по 1945 рік  високого звання «Герой Радянського Союзу» — Українець.

Кожний третій  з відзначених цим званням двічі – Українець.

Серед  трьох  Героїв Радянського Союзу, які тричі відзначені цим званням, — наш співвітчизник Іван Кожедуб.

В Україні немає сім’ї, в якій не було б члена родини, який боронив свою Країну від фашизму. Загинув чи залишився живим, але мужньо встав на захист людських цінностей, головне з яких – життя у вільній, суверенній  і незалежній Країні.

Для Українців – День 9 Травня, це день, коли ми віддячуємо всім тим, хто подарував нам мир і свободу від фашизму, не шкодуючи свого життя, боровся на фронті, самовіддано працював в тилу, а потім відроджував знищені нацистами міста і села у важкі післявоєнні роки.

Вкрасти у Українців Перемогу над фашизмом нікому не вдасться. Без України і Українців Перемога  була б просто неможливою.

Проходять десятиріччя, змінюються покоління, але Перемога Добра над Злом залишатиметься символом  Гордості, Мужності, Відважності, Звитяги і Воїнської Слави для всіх нас, для Українців.

Вони стояли на смерть заради нашого життя!

А сьогодні, через 75 років, на зміну фашизму на Україну насунувся рашизм. Рашистська чума руйнує і знищує наші міста і села, вбиває Українців.

За свою історію ми будемо  боротися, і нікому не дозволимо взяти її в заручники.

Живемо! Пам’ятаємо! Пишаємося! Будемо гідними Слави Українських Героїв і захистимо Україну!

Перемогли фашизм, переможемо і рашизм!
СЛАВА УКРАЇНІ!