Кураторка кількох міжнародних процесів “Україна проти Росії” в Міжнародному суді та у Морському трибуналі ООН, заступниця глави МЗС з питань європейської інтеграції, Олена Зеркаль, стала першою людиною, що відмовилась від посади в адміністрації Зеленського. Через що указ про її призначення довелося скасовувати вже після підписання.
Олена Зеркаль працює у системі влади (з незначною перервою в 2013-14 роках) вже майже 20 років, і за цей час “нажила” і тих, хто її обожнює, і тих, хто не виносить та не приховує цього. Торік звільнилася з МЗС, що мало кого здивувало, зважаючи на напружені відносини із Банковою. Але навіть її противники не мають підстав заперечити той факт, що поки що під її керівництвом Україна досягла успіху у судових процесах проти Росії.
Про те чи можливо повернути Крим через суди, навіщо Путін змінює Конституцію та що не так у відносинах України з РФ – у детальному інтерв’ю Лани Зеркаль для Європейської правди.
Частина І
“Ми позиваємося проти Росії там, де у нас є можливість захистити права України, відновити їх, а потім отримати компенсацію за порушення наших прав.”
– Арбітражний трибунал ООН з морського права виніс перше рішення у справі “Україна проти Росії”. Але рішення половинчасте: він визнав юрисдикцію лише за частиною звинувачень. То це зрада чи перемога?
– Ми трошки розбещені тим, що ми стовідсотково виграємо справи проти Росії. Звичайно, я б хотіла, щоби у нас і тут була стовідсоткова перемога. Але зважаючи на те, скільки заперечень Росії трибунал задовольнив – я вважаю, що це точно не є зрадою.
А задовольнив він лише одне з шести!
Ще одне заперечення росіян, щодо Азову та Керченської протоки, трибунал не міг відхилити на цій стадії, оскільки його розгляд пов’язаний з питаннями, які стосуються суті справи. Але ж Україна якраз і просила або відхилити клопотання росіян, або відкласти його до розгляду справи по суті. Тобто це нас цілком задовольняє.Тож можна із певністю говорити: це рішення для України, можливо, і не “мегакласне”, але це дуже достойний результат.
– А що з “вишками Бойка”, які у нас вкрали росіяни?
– Тут рішення щодо юрисдикції – також на нашу користь. Трибунал відхилив зауваження росіян, що, мовляв, вони на цих вишках проводять військову активність, через яку ці вишки не підпадають під юрисдикцію арбітражу.
– Цікаві у них аргументи.
– Там дуже багато цікавого.
Але справа рухається далі. Тепер, для розгляду нашої скарги по суті, ми маємо подати новий меморандум, у якому залишиться тільки та частина, де арбітраж встановив свою юрисдикцію.
Відразу зазначу: я не можу коментувати, що саме випаде з нашого позову, і раджу утриматися від припущень. Річ у тім, що рішення трибуналу лишається закритим протягом 21 дня після ухвалення. А від деталей того, що там написане, багато залежить.
– Скажіть, а Україна взагалі може повернути Крим через міжнародні суди?
– Так, якщо росіяни погодяться розглядати цю справу в Міжнародному суді ООН.
– Тобто ми розуміємо, що цього не станеться?
– Чому? Ми ж не можемо передбачити, що трапиться через рік або через 10 років. Ми ж не кажемо, що це має статися негайно і більше ніяк! Скільки років триває окупація Північного Кіпру? З 1974 року. Тож часом цей процес – дуже тривалий.
Причому “повертати Крим” нам не потрібно, де-юре це і зараз територія України. Його можна тільки повернути під фактичний український контроль. І для цього насправді не потрібне жодне рішення суду.
Але хіба у нас тільки ця проблема з росіянами? Ні, у нас є суперечки з ними в Чорному морі, в Азовському морі, в Керченській протоці – і саме тому ми йдемо до міжнародних судів. Ми позиваємося проти Росії там, де у нас є можливість захистити права України, відновити їх, а потім отримати компенсацію за порушення наших прав.
“У США вже є проєкт закону про визнання РФ країною, що фінансує тероризм”
– Росія зараз готує конституційні зміни, в яких дозволить собі ігнорувати рішення міжнародних судів, якщо ті суперечать Конституції Росії. Чи не означає це, що вони готуються ігнорувати всі рішення щодо Криму?
– Так, я навіть думаю, що у цій ініціативі йдеться виключно про Крим.
Я вважаю, що цією реформою Путін закладає такий собі “заповіт” для наступників про те, що Крим не можна віддавати. Путін розуміє, що він не вічний, хоч і намагається здаватися таким собі “чахликом невмирущим”.
Він розуміє, що його наступники колись постануть перед питанням: що ж робити з Кримом?
І тому – вже зараз намагається створити запобіжник для того, щоб його “спадщина” не зникла.
– То ці зміни ускладнять повернення Криму?
– Так, зміна Конституції цей процес ускладнить, бо означає, що наступникам Путіна доведеться ще й змінювати Конституцію. Але ми все одно переконані, що це колись станеться.
– Як це вплине на виконання Росією рішень міжнародних судів за чинними позовами?
– Ніяк. Ретроспективної дії ці зміни не матимуть. Юридичні процеси вже почалися.
У росіян є міжнародні зобов’язання, і навіть внесення змін до Конституції їх не скасує – Росії треба буде вносити зміни у свої ратифікаційні грамоти. А у всіх процесах, які почнуться до того, Росія нестиме свої нинішні зобов’язання.
– Москва може проігнорувати свої зобов’язання.
– Якщо одна з країн-підписантів Конвенції ООН з морського права – а Росія є такою стороною – не виконує рішень трибуналу, то решта можуть застосовувати щодо неї обмеження на свій розсуд. І такі приклади в історії є – приміром, зараз низка країн роблять демарші щодо китайських військових кораблів, забороняючи їм входи в порти у зв’язку з невиконанням рішень щодо Південно-Китайського моря.
– Це по Морській конвенції. А як щодо інших? Уявімо, що Міжнародний суд ООН, де ми зараз судимося, визнав Росію порушницею та призначив певну компенсацію, але Росія її не виплачує.
– Питання не тільки і не стільки у грошах.
Я нагадаю, що ми говоримо про порушення двох конвенцій ООН: про заборону фінансування тероризму та про заборону расової дискримінації.
Якщо суд підтвердить їх порушення, то росіяни перш за все будуть вимушені принести Україні свої вибачення, запевнити у неповторенні таких дій, повідомити суд про те, яких заходів вони вжили для цього, відновити порушені права України – і вже потім виплатити компенсацію. І протягом всього періоду, поки вони це робитимуть, ми зможемо працювати з різними юрисдикціями, включаючи США, в яких вже є проєкт закону про визнання Росії країною, що фінансує тероризм, щоб ввести щодо РФ торговельні, економічні обмеження і санкції.
Та для цього потрібно не тільки рішення Міжнародного суду ООН, а ще й політична воля всередині України.
Рішення міжнародних судів є інструментом – і його можна використовувати по-різному. В тому числі – для посилення тиску на РФ.
Але я вже не впевнена, що Києву цей тиск на Росію потрібен.
– Щоби закрити питання компенсацій. Чи є механізми їх стягнення, якщо Росія відмовиться платити добровільно?
– Звичайно є. Так, це непросто, але прецеденти були, і вони були щодо Росії.
Але наші позови перш за все стосуються не грошей, а фіксації порушень і відновлення прав. Ці суди – вони передусім про державну гідність, а не про гроші.
А гроші – це більше питання інвестиційних позовів проти РФ, які також тривають.
“Втрата Цемаха ще матиме наслідки”
– Повернемося до міжнародних судів. Коли ми чекаємо на наступні рішення?
– У Міжнародному суді ООН по забороні фінансування тероризму і расовій дискримінації графік такий: росіяни до грудня мають підготувати свій меморандум (юридичну позицію. – ЄП) і надати його суду.
Після того суд має вирішити, чи вони звернуться до нас за коментарями щодо цього меморандуму, чи вони поставлять додаткові письмові запитання.
Загалом, шанс на те, що в 2021 році пройдуть слухання – дуже великий. І хоча прогнозувати строки у міжнародних судах – справа невдячна, ми розраховуємо, що у 2022 році може бути рішення. Це – реалістично.
Що стосується справи щодо Морської конвенції, то за графіком ми маємо до листопада подати трибуналу оновлений меморандум. Далі у РФ буде ще 9 місяців на підготовку свого меморандуму, далі – два тури обміну думками. Словом, зараз у нас вже є графік до 2023 року.
– І це лише підготовча частина процесу! А коли може бути саме рішення?
– Важко передбачати. Лише написання рішення по юрисдикції забрало майже 9 місяців.
– А ще у нас є скарга щодо полонених моряків та захоплених військових кораблів – моряки повернулися, але процес не завершений.
– По ній зараз триває підготовка меморандуму, який ми маємо підготувати до 20-х чисел травня. Далі ще 6 місяців для підготовки меморандуму росіянами. Потім ми обмінюємося думками щодо того, чи мають бути слухання щодо юрисдикції. Тобто це теж нешвидкий процес.
Будь-яка справа у міжнародних судах розглядається роками.
– Доводиться чути запитання: моряків та кораблі ми повернули. То чи потрібен нам цей тривалий та недешевий процес?
– Потрібен.
По-перше, ми говоримо про порушення прав України, суверенітету України, адже суверенітет держави поширюється на її морські військові кораблі.
Якщо ми просто будемо заплющувати очі на будь-які порушення – ну, це також буде позиція.
Але вона призведе тільки до того, що ми перестанемо бути суб’єктними для всього світу. А якщо ми, все ж таки, вважаємо, що Україна є суб’єктом міжнародної політики і міжнародного права, то вона має свої права захищати.
Ну і крім того, навіть повернувши моряків, ми ще не досягли всього. Те, що наші військові моряки провели в буцегарні в Москві 9 місяців, вартує того, щоб за це вибачилися і щоби їм заплатили.
– А чого ми чекаємо від процесу по МН-17, який почнеться 9 березня у Нідерландах?
– Ми чекаємо справедливого судового процесу, який має стати взірцем для українських судів. У Нідерландах ми почуємо свідчення, в тому числі від людей, які свідчитимуть “за лаштунками”, з міркувань їхнього захисту.
Це суд буде розглядати, по суті, участь фізичних осіб у цій трагедії, але
ті чотири прізвища, які лунають зараз – це тільки початок, верхівка айсберга.
– Чи можливо, що цей суд доведе вину вищого керівництва Росії?
– Це цілком можливо.
“Бук” не може стріляти самостійно без того, щоб йому надали наказ. Ракетна установка не може просто поїхати “в гості” в Снєжноє.
Я не думаю, що цей процес дійде до самого Путіна. Але, на мою думку, військове керівництво цілком може з’явитися у цьому процесі.
– Чи зашкодить процесу те, що ми видали Росії Цемаха?
– Я не погоджуюся з думкою про те, що Цемах був не корисним свідком. Я вважаю, що втрата Цемаха має негативний наслідок для процесу і загалом погано свідчить про нашу готовність до співпраці.
