Не про Порошенка, а про Початок.
Початок кривавої, але величної сторінки в історії нашого роду. Ну і, звісно, про Порошенка в ньому.
Літо 2014 року. Стан ЗСУ такий, що командування змушене ганяти навколо Києва бронетранспортери президентського полку аби складалося враження, що їх у нас багато – хоч якась надія на те, що це зупинить вторгнення, до якого залишалися години. Насправді їх було лише 14 – парадний розрахунок плюс пара резервних машин.
Порошенко ночує в кабінеті. Йому страшно. Не боїться лише дурень. Будь-якої хвилини може пролунати зумер “сотки” й начальник Генерального штабу скаже: “Пане президенте, танкові колони противника перетнули державний кордон, рухаються на Харків, Київ, Дніпро, Херсон і зупинити їх нічим”.
А може й не буде ніякого зумера – раніше почується ревіння російських штурмовиків над Києвом і задрижать вікна від близьких вибухів. А системи протиповітряної оборони немає. Розікрали “папередники”.
Армія гола й боса. Бронежилетів немає. Бійців на передову возять шкільними автобусами. З трьох БМП здатні рухатися дві, а стріляти одна. Бригади лише так називаються – насправді їхній чисельний состав до батальйона не дотягує. Добробати теж не добробати – за чисельністю це роти мирного часу.
В музеї “Лютезький плацдарм” перед порожніми майданчиками експозиції бойової техніки лише таблички: “Бойова розвідувально-дозорна машина-2”. Самі машини відправлено на війну. З інших музеїв – теж. Усе, що може їздити. Про стріляти не йдеться – тут хоча б трохи броні щоб було де бійцям сховатися від осколків російських снарядів та мін.
Моторошна реальність.
І телефонує Порошенко у свої компанії “Укрпромінвест”, “Рошен”, в банк: скільки коштів ми можемо наскребти аби хоча б якось Київ прикрити від можливого удару з повітря? Бо після хазяйнування проФФесора в країні грошей немає. І 20% промислового потенціалу залишилося на окупованих територіях.
У країні жорстока фінансово-економічна криза – тут хоча б людей без засобів до існування не залишити: зарплати, пенсії, стипендії, підтримка переміщених осіб – тільки компенсації готелям в яких розмістили біженців, виливаються в кругленьку суму. А заправка лише одного вертольоту Мі-8 це 445 літрів спеціального палива. А заправка одного танка – це 1200 літрів дизеля.
Це вже історія. Наша історія, яку треба знати.
До чого це я?
Стикнувся сьогодні одразу з двома “простими людьми“, які абсолютно не в курсі, що Порошенко витратив на відновлення системи протиповітряної оборони 500 мільйонів власних коштів та ще близько 300 вгатив на інші придбання: снайперські комплекси, оптику, набої, бронежилети, автомобілі і навіть польові лазні.
Більше того – вони не повірили, коли я їм це сказав: та ну, не може бути щоб аж 800 мільйонів. Він же ж на війні збагачувався. Про БРДМ із музеїв вони не знали. І про оті 14 бронетранспортерів. Лише коли я розповів усе це у відповідь на питання “А що той Порошенко зробив” – притихли. Але все одно хитали головами…
Історія – найважливіша наука у світі. Бо це досвід життя народу. Це сума знань, на підставі яких приймаються рішення. У тому числі й на виборах. І якщо цих знань недостатньо, або їх викривлено – рішення приймаються неправильні.
“Народ, який не знає або забув своє минуле не має майбутнього” – сказав Платон 2400 років тому. Розумний був мужик.
