Автор: Тарас Муль
Коли кати українців стають героями Польщі — це їхній вибір історичної пам’яті. Але тоді не треба повчати українців, кого нам вважати своїми героями. Ми не диктуємо полякам їхню пам’ять, тож і від них очікуємо не моралізаторства, а поваги до нашої історії.
Довідково. Біса ніколи не судили за Павлокому, хоча слідство 1952 року над його підлеглими встановило його командну роль. У 1991 році на прохання його сина суд у Жешуві скасував висунуті проти Біса звинувачення у грабежі на підставі того, що ці дії були пов’язані з антикомуністичним спротивом. Наступного року суд ще й призначив компенсацію його родині. Це — юридична реабілітація особи, причетної до масового вбивства цивільних.
А в Польщі загалом — потужний культ Армії Крайової: лише вулиць із назвою «Армії Крайової» — близько 430, а ще сотні вулиць, пам’ятників і дощок окремим командирам АК. Це право поляків. Але воно не дає права повчати нас.
Додамо
Як пише український політичний діяч, історик, журналіст Петро Мірчук:
“Непримиримо ворожа постава поляків супроти українського населення, так замітна на Волині і в Галичині, набрала особливо гострих форм на Холмщині, Посянню та Лемківщині. Польське підпілля, однаково прокомуністичне як і протикомуністичне, спираючись на місцеве польське населення, починає вже 1942 р. застосовувати на цих теренах супроти українців варварський, кривавий терор. Від куль польських бандитів на Холмщині загинули в 1942 р. та в першій половині 1943 р. такі українські діячі, як полк. Я. Войнаровський, др. М. Струтинський, др. Павлюк, о. С. Захарчук, о. С. Малеша, учитель Шавала, та багато інших. Наближення німецько-большевицького фронту роззухвалює польських «повстанців» до тої міри, що на переломі 1943-44 рр. їхня «Армія Крайова», «Армія Людова» та «Баталіони Хлопське» переходять до відвертого масового винищування українських сіл.Зимою 1943-44 польське підпілля, головно АК («Армія Крайова») опановує всю Грубешівщину, Білгорайщину та Томашівщину, а весною 1944 теж райони Белзця й Чесанова. Весь свідомий національно й активний український елемент на тих теренах польське підпілля «засуджує» на кару смерти і, як тільки це йому вдається, винищує фізично, вбиваючи при тому теж їхніх жінок і дітей, а від решти українського населення вимагає заяв льояльности та піддержки польського повстанського руху.”
Польські відділи увійшли до Павлокоми близько четвертої години ранку й розпочали етнічну чистку.
