Європа – твій вихід. Час згадувати, що цивілізація Заходу, це не заокеанська колонія створена пройдисвітами і маргіналами усіх націй, а ти – Старий Світ, із його Плутархами, Марками Авреліями, Макіавеллі, Лютерами, Кромвелями і сотнями інших носіїв сенсів, сили, ідей, образів.

Історичний час, в який нам довелось жити, будуть розбирати не лише нащадки, виносячи нам категоричні вироки. Розібратись у спірлях історії і знайти аналогії підвласно і сучасникам. Адже наша цивілізація уже достатньо багата на відповідники.

Віталій Гайдукевич 

“Вільна каса!”(с)

Під час битви за Британію (уважно читаємо “Велич і Ницість” Еріка Ларсена) Черчилль умовив (!) Рузвельта надати Британії 50 військових кораблів в обмін на… оренду протягом 99 років ряду військових баз. Бази були на територіях Британської Імперії, але в координатах, важливих для оборони США. Здавалось би, чесна угода – техніка в обмін на дислокацію. Але… за 50 застарілих кораблів, США отримували право контролю за територіями протягом 99 років. Кораблі були не усі на ходу, навіть. Застарілі, потребуючі ремонту (після якого не усі вийшли в море), в обмін на 99 років оренди портів і аеродромів.

Черчилль розумів – він розплачувався територіями за частково боєздатний мотлох. За це його порвуть в парламенті. Рузвельт дуже хотів обратися президентом і знав, що американцям чхати на війну в Європі, а німецька і італійська діаспора відверто топили за дружбу із Гітлером і Муссоліні. Рузвельт знав, що його порвуть за натяк залученості Америки у війну і до останнього “продавав повітря” виборцю, типу “я ж проти війни, котра десь там в Європі…”

Черчилль оцінював 50 кораблів мотлоху як прецедент, який дозволить надалі пояснювати США, що вони не можуть бути осторонь..Рузвельт просто хотів бути президентом і прагнув обіграти своїх ізоляціоністів. Пропетляли обидва.

Через 9 місців був Перл-Харбор. США не змогли далі сояти осторонь в позі страуса…

Жодної допомоги США не давали в ім’я світлих ідей, демократії чи в підтримку Добра проти Зла. Британія платила за все, ще й вивозила власним коштом. Це називали cash-and-carry. І вже в 1940 році Лондон повністю вичерпав можливість платити. В нуль. Гітлер посилював позиції, Вашингтон хотів грошей. Так народилась ідея ленд-лізу – гроші за те, що лишиться цілим по війні.

Вся економічна сила США з 1945 року базувалася на потужностях, що постали в наслідок задоволення потреб армій союзників. Війна стала ідеальним поштовхом для економіки Америки.

Вже в 1943 році США натякнули Британії, що тепер вони володарі світу. В першу чергу – військові. Королівський флот в рази програвав американському. Уряд Його Величності не міг дати раду колоніям – імперія, над якою не заходило сонце, розсипалася. Вашингтон дав зрозуміти Лондону, що тепер він “Цар гори”.

З Другої Світової Європа вийшла в руїнах, а США – на економічному злеті. Окупаційні контингети в Старому Світі, плани Маршала (бо було чим допомогати), ядерна бомба, денацифікація Німеччини, холодна війна – полюси Добра і Зла окреслені були безумовно: Вашингтон і Москва.

Європа погодилася на другі ролі. Європа зализувала рани, шукала способи співіснування тих, хто сиділи в окопах один проти одного. США були охоронцями нового світового порядку і репрезентантом образу капіталістичного демократичного світу ХХ століття.

Саме США, не Європа, були найбільшими вигодонабувачами наслідків WWII.

США диктували світові свої правила. І платили за це, в тому числі, тратами на безпеку. Усього Заходу. Це була чесна deal.

Звісно, халявна безпекова парасолька створила ілюзію, що Європа може не напружуватися. Жити під опікою старшого сильного брата доволі комфортно. При цьому, усі бенефіти за лідерство, формальні і неформальні, забирав старший брат. Типу, хто платить, той і замовляє музику…

І от в Мюнхені-2025, Джей ді Венс заявляє, що ніякого ЗАХОДУ більше не існує.

Так, якийсь провінційний американський рагуль, котрий не надто орієнтується в глобусі, пизданув, що цивілізації, котру ми звикли називати “Захід” і котру Британія від слабкості віддала Америці… не існує.

Ну, ок. Якщо кобила здохла, треба злазить. От тільки не “Заходу” не існує. Він є, принаймні поки. Але лідера у Заходу, справді, більше нема. Був Дядько Сем і той взяв самовідвід через самостріл в голову. Біда? Ну, журбинка. Але не біда. Просто місце лідера, котре випадково, виключно з географічних причин міжвоєнного часу, дісталося Америці… знову вакантне.

Європа – твій вихід. Час згадувати, що цивілізація Заходу, це не заокеанська колонія створена пройдисвітами і маргіналами усіх націй, а ти – Старий Світ, із його Плутархами, Марками Авреліями, Макіавеллі, Лютерами, Кромвелями і сотнями інших носіїв сенсів, сили, ідей, образів.

Каса вільна. Попередній лідер виявився дрібним шлемазлом. Час і шанс вертати своє… Час для нових лідерів.