Вони люблять називати себе “простими працівниками”.
Технологами. Інженерами. Менеджерами. Операторами ліній. Юристами.
Людьми, які “просто виконували роботу”.

Але є робота, після якої на українських вулицях збирають людські тіла по шматках.
Є “зміна”, після якої горять багатоповерхівки, лікарні й дитячі кімнати.
Є зарплата, вимазана сажею від вибухів і кров’ю цивільних.

Вони — співробітники Алабузької спеціальної економічної зони.
Саме там, у серці російського воєнного конвеєра, штампують “Шахеди”, якими Росія щодня полює на українців.
Не абстрактна “держава”. Не безлика “система”. Конкретні люди, які приходять на роботу, п’ють каву, підписують документи, запускають верстати й збирають дрони для терору.

Російська пропаганда про них не напише: “внєслі в базу скандального Миротворца”. Мовчить.
Пропагандони не скажуть в ефірі, що кожен зібраний ними дрон — це чиясь убита дитина, чиясь мертва мати, чийсь зруйнований дім.

Колись вони заскулять:
“Ми ні на що не впливали”.
“У всьому винен путін”.
“Ми — жертви”.

Так говорять майже всі, хто служив злу, коли зло починає програвати.

Усе ж перекричати Чистилище “Миротворця” вони не зможуть.

Є речі, які не стираються.
Імена. Посади. Фото. Адреси. Ланцюги співучасті.
Миротворець вже все зафіксував.

Дрони не злітають у небо самі.
Їх запускають руки нелюдів, які давно зробили свій вибір.