“Нехай живе вільна Україна”: Понад століття тому в самому серці тодішньої імперської столиці сталася подія, яку важко вкласти в рамки звичайного поминального заходу. Панахида за Тарасом Шевченком раптово переросла у багатотисячну демонстрацію з українськими прапорами, піснями та політичними вимогами. Вулиці Петрограда заполонили солдати-українці, студенти й інтелігенція — люди, які ще вчора були підданими імперії, а того дня відкрито заявили про право України на власний шлях.
Як саме траурна служба перетворилася на одне з перших масових українських віч після падіння царизму — у матеріалі Еспресо.
Панахида, що перетворилася на мітинг
12 березня (25 березня за старим стилем) панахида за Тарасом Шевченком біля Казанського собору перетворилася на віче з промовами про право народів Росії на національне самовизначення. Велелюдний натовп з українськими прапорами та гаслами про Україну рушив Невським проспектом до Таврійського палацу.
Серед учасників здебільшого були солдати-українці, студентська молодь та інтелігенція.
Віче стало однією з перших масових політичних акцій українців після падіння царської влади у столиці колишньої Російської імперії. Серед основних вимог була автономія України.
У всіх жовто-блакитні стяжки, всі говорили по-українськи
У Петрограді, де помер Кобзар, а майже сто років по тому народився диктатор Путін, українська молодь багато років системно готувала збройне повстання, йшлось у статті на Історичній правді. “Царську Росію завалили українські вояки”, – наголошують у матеріалі.
Як тільки прийшла нагода, українці в Петрограді вирішили вшанувати Кобзаря панахидою у Казанському соборі в неділю 12 березня. В оргкомітеті святкування була переважно українська молодь.
УСДРП (Українська соціал-демократична робітнича партія) проводила “репетицію” Шевченківських вечорів і привела 12000 солдатів та робітників. Коли ж зійшлись усі запрошені, навіть десята їх частина не змогла поміститись у величезному храмі.
Дипломат і вояк Армії УНР Петро Ковалів писав із Женеви через 20-ть років після подій: “Зійшлося над 20 000 вояків-українців… Багато жовто-блакітних стрічок. Багато загонів салдатів ріжних полків принесли жовто-блакітні прапори. Коли ця маса вишикувалась на Невськім Проспекті, – вигляд був надзвичайно величний і зворушуючий”.
Ця подія символізувала початок політичного відродження українців у революційному 1917 році.
До слова, перша післяреволюційна масова українська демонстрація у Києві під синьо-жовтими прапорами відбулась тижнем пізніше.
Щоденна незалежна газета “Русская Воля” від 13 березня писала:
“…многотисячна товпа зайняла всі тротуари собору, підвищеннє перед церквою і цілу площу. Було багато салдатів петроградської залоги. Деякі прийшли цілими ротами….
В очі впадають групи красунів Чорноморців… У всіх жовто-блакитні стяжки. Радісні обличя. В натовпі стриманий говір, всюди по українськи”, – цитували у тогочасних газетних публікаціях.
Оздоблення усієї маніфестації прапорами, гаслами і знаменами з гербами Київського Архистрага Михаїла і Галицького Лева здійснювало Українське Літературно-Художнє Товариство на чолі із скульптором Сергієм Жуком, одним із лідерів української громади Петрограду. На прапорха майоріли фрази – “Хай живе вільна Україна”.
З Зимового палацу було здерто російський прапор
Газета “Русская Воля” так описувала перше українське віче на вулицях рідного міста Путіна: “При співі “Заповіту” всі здіймають шапки. Публика також. Незвичайна стрункість маніфестації та краса видовища очевидно дивують публику”.
Газета “Рєчь” так описує колони:
“Маніфестанти співали українські пісні. Під час походу увесь Невський проспект був вкритий українськими прапорами, а попереду несли великий портрет Шевченка.
Того дня українська стихія розійшлась так, що із Зимового палацу було здерто російський прапор і прилюдно його потоптано”, – цитувало видання Історична правда.
“Серед непроглядної маси глядачів” колона українських військових пішла також до Преображенського Собору. Щоб забрати звідтіля “загарбані Москалями єще по Полтаві” державні клейноди України, які у тому соборі зберігались.
Маніфестація 12 березня 1917 року стала одним із перших відкритих масових проявів українського національного руху після падіння царизму і символізувала початок політичного відродження українців. До слова, мітинг у Петербурзі відбувся через тиждень після створення в Києві Центральної Ради, яка стала головним органом українського національного руху.
Після цієї маніфестації було ще декілька більш масштабних. Так демонстрація 25 червня 1917 року зібрала вже 80-100 тисяч українців – фактично всю громаду Петрограда. Там, зокрема, багатотисячним хором виконували “Ще не вмерла Україна. Проводили маніфестацію на підтримку І Універсалу Центральної Ради під жовто-блакитними і червоними прапорами. Цей універсал проголосив автономію України, затвердивши право українців самостійно порядкувати на своїй землі.
