Україна зустріла повномасштабне вторгнення значно краще підготовленою, ніж вважали її західні союзники. Про це заявив колишній начальник Штабу оборони Великої Британії Тоні Радакін в інтерв’ю «Радіо Свобода», пише Цензор.Нет.
Він визнав, що союзники мали серйозні побоювання щодо готовності України до масштабної війни, хоча володіли розвідданими про плани Кремля та завчасно попереджали про загрозу.
💬 «Я б дещо заперечив саме твердження про те, що Україна була погано підготовлена. У нас були дуже чіткі розвідувальні дані про те, що, на нашу думку, мало статися. І ми повідомляли про це іншим», — зазначив Радакін.
За його словами, реальний перебіг війни продемонстрував, наскільки помилковими були розрахунки Москви. Попри занепокоєння союзників щодо української готовності, Сили оборони змогли зірвати початковий задум Кремля.
💬 «Коли Росія напала, ми побачили неймовірні зусилля України, які виявилися дуже успішними. Уявлення Росії про те, що Україна якимось чином впаде, що вони захоплять Київ, що це може бути триденна чи тритижнева операція, — усі ці уявлення фактично розвіялися на очах у самої Росії», — наголосив колишній британський військовий керівник.
Його оцінка привертає увагу до важливої обставини: західні партнери знали про загрозу масштабного нападу, однак не повною мірою розуміли рівень готовності України чинити опір і здатність українського війська зруйнувати плани Кремля.
💬 «Усе це було категорично заборонено. Якби вторгнення не відбулося, проти нас могли б відкрити судові справи за це. Але більшість командирів визнали, що іншого вибору немає, і виконали накази».
ЗАЛУЖНИЙ ГОТУВАВ УКРАЇНУ ДО ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ ВСУПЕРЕЧ ПОЗИЦІЇ БАНКОВОЇ. ГЕНЕРАЛИ РИЗИКУВАЛИ ОТРИМАТИ КРИМІНАЛЬНІ СПРАВИ, ЯКБИ НАПАДУ НЕ СТАЛОСЯ
Поки політичне керівництво України переконувало суспільство, що масштабного вторгнення не буде, а заклики до підготовки могли спровокувати паніку, військове командування намагалося готуватися до найгіршого сценарію. І часом робило це всупереч прямим політичним заборонам.
Про це йдеться у масштабному розслідуванні британського видання The Guardian, автор якого провів понад 100 інтерв’ю з представниками розвідок, військовими, дипломатами та іншими учасниками подій.
Тодішній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний не поділяв заспокійливої позиції Банкової. Він наполягав на запровадженні воєнного стану, який дозволив би перегрупувати війська, перемістити підрозділи та повноцінно підготувати оборону. Однак Зеленський не хотів такого рішення, побоюючись паніки та дестабілізації країни.
У розслідуванні наводиться промовиста метафора самого Залужного:
💬 «Ви збираєтеся битися з Майком Тайсоном, а єдиний бій у вашому житті — це бій подушками з молодшим братом. Це шанс один на мільйон, і ви маєте бути готові».
Без політичного дозволу можливості головнокомандувача були обмежені. Масштабне переміщення військ залишалося фактично забороненим, а плани оборони — переважно на папері.
Тим часом українська розвідка почала готуватися до надзвичайного сценарію: орендувала конспіративні квартири навколо Києва, створювала запаси готівки, налагоджувала захищені канали зв’язку. Готувалися до ситуації, яку політичне керівництво воліло не вважати реальною.
Окрему роль у цій історії відігравав тодішній голова Офісу президента Андрій Єрмак. Він був одним із небагатьох українських посадовців, які регулярно контактували з представниками Кремля, зокрема із заступником керівника адміністрації Путіна Дмитром Козаком. За інформацією джерел Guardian, кілька українських співрозмовників вважали, що саме Єрмак переконав Зеленського у неможливості масштабного вторгнення.
Один із високопосадовців описав атмосферу у владних кабінетах так:
💬 «Багато хто з нас відчував тривогу, але, здається, усі вирішили, що найбезпечніше — погодитися з президентом».
Ще жорсткіше ситуацію охарактеризував американський розвідник:
💬 «Керівництво розвідки почало розуміти ситуацію, настрої змінилися. Але політичне керівництво просто відмовлялося приймати це до самого кінця».
НАЙБІЛЬШ ВРАЖАЮЧИЙ ЕПІЗОД СТАВСЯ В ОСТАННІ ГОДИНИ ПЕРЕД ВТОРГНЕННЯМ
У штабі української армії Залужний та його генерали вирішили діяти, не чекаючи політичних санкцій. На дні Чорного моря встановлювали міни, щоб не допустити морського десанту в районі Одеси. Окремі підрозділи отримували накази переміститися на стратегічно вигідніші позиції.
Ці накази порушували встановлені заборони. Командири розуміли, що за такі дії їм доведеться відповідати, якщо великої війни не станеться.
Один із генералів розповів Guardian:
💬 «Усе це було категорично заборонено. Якби вторгнення не відбулося, проти нас могли б відкрити судові справи за це. Але більшість командирів визнали, що іншого вибору немає, і виконали накази».
Ця цитата фактично описує рівень конфлікту між політичними рішеннями та військовою оцінкою загрози. Генерали були готові ризикувати власною кар’єрою і навіть свободою, аби встигнути підготувати оборону країни.
І тут виникає питання, на яке Україна досі не отримала повноцінної суспільної відповіді: чому військове командування мусило готуватися до великої війни фактично всупереч політичному керівництву? Чому рішення, необхідні для оборони держави, сприймалися як небезпечні для політичної стабільності?
24 лютого реальність поставила крапку в суперечці про те, чи станеться вторгнення.
Але ціна втраченого часу, обмежених можливостей для підготовки та рішень, які так і не були ухвалені завчасно, заслуговує на окрему і дуже серйозну розмову.
