Радник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Сергій Сивохо заявив, що мир неминучий в Україні, а протилежного хоче лише войовнича меншість.

Як на мене, пан Сивохо – глибоко некультурна і неосвічена людина, яка знаходиться в стані афекту від тих подій, які з ним відбулися, а саме – потрапляння на посаду радника секретаря РНБО. Я думаю, що він мислить і дозволяє собі публічно висловлюватися згідно тих обмежених уявлень про світ, які у нього склалися протягом життя.

Про його людський досвід можна робити висновки, наприклад, на основі його творчості. Він як людина, яка створює певний естрадний продукт, фактично відображає в ньому свій життєвий досвід і своє бачення світу.

Однозначно можна сказати, що Сивохо не Жванецький. Він працює в досить примітивному жанрі, і йому комфортно в ньому працювати через те, що цей жанр не потребує більших знань про оточуючий світ, ніж його поверхневі спостереження.

Пан Сивохо останні десятки років свого життя не брав активної участі в житті країни, в допомозі цій країні вийти з того скрутного становища, в яке вона потрапила. Але раптом доля занесла його на верхи влади. Це стало певним ударом для нього. І він вирішив, що може дозволяти собі якісь загальні висловлювання щодо ситуації в світі і в Україні.

Якби він продовжував бути коміком, це не було б проблемою і не перетворювалося би на загрозу для оточуючих. Але отримавши цей пост, більш масовий вихід до медіа, його поради “космічного масштабу і такої самої космічної дурості”, як казав професор Преображенський, несуть в собі конфлікт.

Його уявлення про поділ українців на певні соціальні групи, яке стало публічним, в інформаційному полі несе шкоду Україні. Чому? Тому що в Україні зараз немає жодного села чи міста, де не було б хоча б одного загиблого на цій війні військовослужбовця.

Більшість військовослужбовців, які загинули, свідомо пішли на захист своєї держави. Часто це були люди мирних професій. Серед них були музиканти, поети, письменники, науковці, бізнесмени, айтішники, фермери, тобто люди абсолютно різних соціальних груп, причому часто дуже успішні. Наприклад, Василь Сліпак.

Тому я думаю, що рано чи пізно, – а, скоріше, рано, а ще скоріше, дуже рано – історія розставить все на свої місця і зможе виправити ті помилки, які допустило українське суспільство, коли повірило в популістичні обіцянки про мир.

Джерело: https://www.obozrevatel.com/politics/sivoho-zagroza-dlya-natsionalnoi-bezpeki-ukraini.htm