Російський фашизм не дійшов до Києва, але уже за кілька кілометрів до столиці пронісся смертельним вихором і шокував жорстокістю цілий світ.
Окупація Бучі російськими загарбниками тривала трохи більше місяця. За цей час місто зазнало жахливих руйнувань, а місцеве населення піддавалося тортурам, людей вбивали просто так.
За 33 дні росіяни вбили понад 1 400 мирних жителів, зруйнували 3 846 житлових будинків, скоїли 9 000 воєнних злочинів.
Сьогодні буде важкий день. Не такий важкий, як на нулі, але доведеться показати партнерам катівні і місця вбивств на Київщині. Чому кожного разу важко розповідати, що тут було?
Я ходжу по Бучі, як по святій землі, дякую Соня тобі за це визначення. Я боюся ступати тут на землю, щоб не образити МОЇХ мертвих. Я бачу ці місця, землю, будинки, городи, ліс. І кожного разу обіцяю собі: тепер ніяких сліз. Не вдається. Десь читав, що сльози єдине, чого не можна втримати. Шо хоч роби, а якшо будеш плакати, то заплачеш. Так і я в Бучі.
Я бачу багато наративів «ви там в києві офігіли і забули про війну». Мені боляче від цього, бо я тримаю відкритою таблицю вбитих. Там фото людей, в яких нема голови, або частини тіла і підписи: «розстрілян біля будинку. Закатована у підвалі». Як це ми забули? Нічого ми не забули.
І звісно я все сьогодні покажу і розкажу. Звісно буду френдлі, звісно, зроблю все як треба. Але це не скасує чорну діру, яка пульсує замість мого серця. Бо його вирвали, розтоптали і кинули в річку Ірпінь
На фото ми вдягаємось перед ексгумацією трупів і намагаємось посміхатись, квітень 2022.
