Вугільна промисловість є одним з важливих компонентів енергетичної незалежності України в умовах жорсткого протистояння на ринку палива та спробах північного сусіда використати цей важіль у просуненні своїх геополітичних планів відродження новітньої імперії під патронатом Москви.
Втрата енергетичної незалежності автоматично несе за собою втрату незалежності політичної. Тому вугільна промисловість має належати виключно державі, як гаранту її розвитку та збереження – як самої промисловості так і певного сегменту енергетичної незалежності. Державний сектор у цій галузі має нараховувати не менше 80% від загального об’єму добутого вугілля та виступати фактором стабільності, утримуючи вугільну промисловість від різких коливань цін на тверде паливо та виступаючи гарантом дотримання умов соціального забезпечення робітників.
Реалізація видобутого вугілля має належати виключно державі, яка сама встановлює ціни та контролює їх дотримання. Зараз ситуація прямо протилежна, коли вартість добутої тонни вугілля менше на 30% від її реальної собівартості за рахунок існування непрозорої, тіньової схеми розробки та видобутку вугілля на так званих копанках. Держава фактично не контролює обсяги видобутого вугілля.
Як повідомляють фахівці, одна копанка в середньому щомісячно видобуває близько 300 тонн вугілля. Стандартний шлях легалізації – вугілля відвозять на спеціальні майданчики, де його змішують з офіційно видобутим, цю суміш завантажують у вагони і везуть на промислові об’єкти.
Так звані нелегальні «міні-шахти» платять за прикриття свого нелегального бізнесу корумпованим співробітникам міліції, прокуратури та СБУ. Наразі,саме співробітники прокуратури, МВС і СБУ – є прямими кураторами роботи нелегальних копалень. Правоохоронні органи більш за всіх зацікавлені в тому, щоб робота копанок залишалися в «тіні». В іншому випадку вони втрачають грубі гроші, які надходять їм щодня. Тож, спрямовуючи сили на боротьбу з незаконними шахтами, політики фактично підтримують корумпованих ділків, чиновників і силовиків.
Вихід з цієї складної кримінальної ситуації можливий тільки один – легалізація цих шахт. «На першій сесії Луганської обласної ради наша фракція (ГІ Права Справа) виступить з вимогою легалізації так званих «копанок». Легалізуючи незаконну розробку природних копалин, ми фактично вирішуємо два ключових питання. Поповнення місцевих бюджетів за рахунок податків та місцевих зборів, а не кишень чиновників, і створення нормальних умов праці робітників, задіяних на цьому виробництві. Від цього виграють обидві зацікавлені сторони. Власник отримує від держави право на законне ведення свого бізнесу, відповідно сплачуючи податки і створюючи безпечні робочі місця, а працівник отримує захищену роботу і повний соціальний пакет», – писав я у 2010 році.
Трохи пізніше цю програму «запозичив» у націоналістів тодішній луганський губернатор, регіонал Володимир Пристюк. З’явилася навіть ціла програма легалізації незаконних міні-копалень.
“Завдяки реалізації програми з легалізації незаконних копалин в Луганській області дозволила видобувати не менше 2 млн. тонн вугілля на рік, а також залучити понад 700 млн. грн. внутрішніх інвестицій, виплачувати заробітну плату офіційно, а найголовніше – тримати техніку безпеки на «малих» шахтах під наглядом відповідних відомств. В боротьбі з копанками є два шляхи: «виявлення і ліквідація тіньових схем видобутку вугілля – це один напрямок, а інший – цивілізоване освоєння природних ресурсів. Це і є реальна альтернатива «копанкам», додатковий видобуток вугілля і, найголовніше, створення не менше 15 000 робочих місць», – повідомляла прес-служба Луганської ОДА.
У 2011 році було видано більше 100 дозволів на використання надр, а станом на 1 лютого 2012 року було офіційно зареєстровано 68 міні-шахт, які уклали відповідні договори з ВГРЧ та Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
Легалізація копанок – це прямий шлях до знищення корупції в вугільній сфері, що є бюджетоутворюючою в регіоні. То чому ми не робимо кроки на цьому шляху – через неусвідомлення проблем і специфіки регіону чи через небажання руйнувати корупційні схеми МВС, СБУ та прокуратури? Крім того, легалізація таких копалень дала б робочі місця не тільки мешканцям територій, де видобувається вугілля, але й переселенцям на цих територіях, що дозволило б зняти соціальну напруженість в зоні проведення АТО.
За інформацією групи “Інформаційний Спротив”, зважаючи на дефіцит енергоносіїв і в пошуках можливості наповнення бюджету, лідер т.зв.”ЛНР” Ігор Плотницький вирішив “легалізувати” копанки. До речі,в т.зв. «уряді ЛНР» є досить багато чиновників, що працювали з Пристюком і розробляли програму легалізації копанок. Очевидно, вони і дали перспективну ідею легалізації копанок Плотницькому.
На жаль, в цей же час з української сторони, замість спрощення процедури отримання ліцензії та відведення землі на видобуток природних копалин без порушення законодавства України та екологічного балансу, ми маємо справу з заявами про «боротьбу з копанками». Зокрема, під час своєї інаугурації голова Луганської ОВЦА Георгій Тука пообіцяв перемогти копанки і повернути славу Луганської області.
«Зрештою, я думаю, вже луганчани повинні зрозуміти – жити з копанками – це соромно, це позаминуле століття. У той же час, коли відомі вам люди, перетворюючи вас на рабів, живуть навіть не в нашій країні, їхні діти навчаються за кордоном, а ваші чоловіки, доживаючи до 40-45 років, гинуть в копанках. Я переконаний, абсолютно, що нам разом з вами вдасться зламати це кризове явище, і ми повернемо славу Луганщині», – заявив Тука.
Такі заяви – наслідок призначення в складні промислові області «варягів з Києва», які не знають специфіки очолюваного ними регіону. Відзначу, що на роботу в нелегальних копалинах людей спонукає зовсім не любов до «зарплати в конвертах».Злидні, репресії шахтарського регіону, відсутність робочих місць внаслідок безвідповідальної політики обласної та місцевих рад, корумпованість правоохоронних органів та місцевої влади – саме ці чинники вимушували і вимушують жителів шахтарських районів шукати собі роботу, щоб прогодувати свої сім’ї, на небезпечних нелегальних копанках.
Вирішення цієї проблеми полягає у наявністі чіткої державної програми легалізації незаконних копалин.Роль держави– це підтримка та жорсткий контроль за реалізацією цієї програми. Саме така схема, з урахуванням усіх соціальних аспектів праці та гарантії її дотримання з боку держави, має бути запроваджена у вугільній промисловості. Ситуація, коли шахтар стає заручником тіньових оборудок і не є захищеним з боку держави, має бути поламана.
Д.Снєгирьов
