Автор: історик, автор досліджень з історії українського визвольного руху, ексголова Українського інституту національної пам’яті, народний депутат України (“Європейська солідарність”) Володимир В’ятрович
Серйозна відповідь у дискусії з Польщею має бути не емоційною, а фактологічною.
Україна справді має що сказати про польсько-український конфлікт 1940-х років. Абсолютна більшість документів про нього зберігається саме в українських архівах.
Їхній зміст руйнує звичний польський наратив про страждання лише поляків і вину лише українців.
Саме тому польські політики не зацікавлені у відкритій дискусії між істориками обох країн. Натомість вони зафіксували вигідну їм інтерпретацію в законодавстві та готові карати за спроби її перегляду.
Тим часом в Україні на базі Український католицький університет UCuniversity реалізовано надзвичайно важливий науковий проєкт зі встановлення кількості та імен жертв польсько-українського конфлікту. Його результати також не вкладаються в офіційний польський наратив. Дослідникам уже вдалося встановити факти загибелі близько 30 тисяч українців, з них майже 10 тисяч — на Волині.
Нічого подібного за масштабом і рівнем документування в польській історіографії не існує. Натомість цифра у 100 тисяч убитих поляків, яка сьогодні фактично закріплена в польському законодавстві та політичному дискурсі, не підтверджена жодним науковим дослідженням.
Показово, що саме зараз в Україні виходить третій том проєкту «Жертви польсько-українського протистояння 1939–1947 років». У ньому зібрано відомості про понад дві з половиною тисячі українців, убитих у Галичині. Більшість із них встановлені поіменно.
Тому відповіддю на політичні заяви мають бути не зустрічні емоції, а факти, документи та імена. Саме вони рано чи пізно руйнують будь-які історичні міфи.
