Так українці називали москалів у 16–17 ст.

Москви́ни (подібно до «литвини», «русини») — середньовічна і ранньомодерна українська назва росіян. Також — моско́вці, московські люди тощо.

Також

Москови́ти — середньовічна латинська назва росіян, яка увійшла в більшість європейських мов нового часу.

Сам російський письменник Ф. Достоєвський писав:

“Ми, москвини, в Європі – гості, а в Азії ми вдома.”

Москвини, що переселилися до Сибіру поміж тамтешніх азіатів: якутів, камчадалів, киргизів дуже скоро перебирали не лише мову тих народів, а й їхні звичаї, навіть віру (поганську), забуваючи свою (московську) мову і звичаї.

Але ті москвини, що оселювалися в Україні чи в Польщі, не переймали українських чи польських звичаїв, української чи польської мови. Ось така сила расової спорідненості.

«Да, азиаты — мы с раскосыми и жадными очами!», — писав О. Блок.

Силу татарського впливу у щоденному житті видно з того факту, що москвини молилися в церкві в шапках на голові аж до 1651 року.

Москвини вважали всіх немосквинів, навіть православних українців, за єретиків, грішників. Часто не пускали немосквинів-християн (навіть православних) до церкви.

Татари були не християнами, а магометанами та поганами. Але москвини не вважали гріхом шлюб москвинів-християн з татарами-магометанами. Щобільше, Московська церква молилася за татарських ханів.

Та не лише український народ, а й чужинці, які пізнали духовність московського народу, говорять про москвинів, як про дикунів нерозумних.

Французький історик зауважує:

„Москвин немає найвартнішого, що має людина – це здібності відчувати моральне добро і зло. А ця здібність є основою всієї людської культури. Отже, москвини не є ще людськими істотами“ (Ю. Міхелет).