Джерело: Вчасно.
У 2014 році, ще за цілих вісім років до того часу, коли мільйони українців остаточно усвідомили, що Росія веде війну не за території, а за саме існування України, 16-річний хлопець із Краматорська вже зробив свій вибір. Він не мовчав, не приховував своїх переконань і не зрікся України навіть тоді, коли це коштувало йому життя. Степан Чубенко став одним із перших символів українського спротиву на Донеччині.
Минуло дванадцять років від його загибелі, але історія Степана залишається нагадуванням про те, що війна почалася не у 2022 році. Вона прийшла на Донбас ще навесні 2014-го. Серед тих, хто тоді відкрито заявив про свою проукраїнську позицію, були не лише військові чи дорослі активісти, а й звичайні школярі.
Степан Чубенко народився і виріс у Краматорську. Навчався у школі №12, займався греко-римською боротьбою, грав у футбол і був воротарем юнацької команди ФК «Авангард». Також він був одним із засновників міської команди КВК, виступав на сцені та активно брав участь у житті школи.
Його знали як веселого, енергійного хлопця з гарним почуттям гумору. Степан умів дружити, мав багато захоплень і будував плани на майбутнє. Водночас він був людиною з сильним характером — мав власну думку й не погоджувався робити щось лише тому, що так хтось сказав.
Його мама Сталіна Чубенко згадує, що переконати сина можна було лише аргументами. Якщо він вважав щось неправильним, просто змусити його змінити позицію було неможливо.
«Стьопа був звичайним підлітком — веселим, наполегливим і з гарним почуттям гумору. Його дуже важко було змусити робити те, що він не вважав доцільним. Треба було пояснити, чому саме так потрібно вчинити. Він був Скорпіоном. І колись я купила йому підставку під телефон із написом: “Прийшов, побачив і вкусив”, звісно, по-доброму. Але я знала, який до нього треба знайти підхід», — згадує Сталіна.
Приблизно у 15 років Степан почав глибше цікавитися історією України. Він читав книги про Українську повстанську армію, Степана Бандеру, роман Василя Шкляра «Чорний ворон», спілкувався з пластунами та самостійно шукав інформацію про події в країні.
Саме тоді формувалася його чітка громадянська позиція. Під час Революції Гідності він підтримав Майдан, оскільки хотів самостійно розібратися у подіях, довіряв свідченням очевидців і не сприймав інформацію лише з телевізора.
У лютому 2014 року 16-річний Степан організував у Краматорську марш на підтримку Євромайдану. Після акції учасників затримали правоохоронці, однак через неповноліття Степана не заарештували. Сам хлопець не приховував, що був організатором, і не відмовився від своїх друзів.
«Стьопу не заарештували лише тому, що він був неповнолітнім. Але він сам сказав: “Я організатор маршу. Мої друзі тут, і моє місце поруч із ними”. Коли нас викликали в поліцію, він навіть читав своєрідну лекцію про історію України й про те, як треба любити свою Батьківщину», — пригадує Сталіна.
Коли навесні 2014 року Краматорськ захопили бойовики так званої «днр», Степан не залишився осторонь. Він зірвав прапор псевдореспубліки, який встановили на центральній площі міста. Під час обстрілів допомагав літнім людям діставатися укриттів.
Через відкриту проукраїнську позицію хлопець певний час перебував у Києві. Але у липні 2014 року вирішив повернутися додому на Донеччину.
23 липня Степана захопили бойовики так званої «днр». Родина не знає точних обставин і місця затримання. Юнака звинуватили у «шпигунстві» на користь України та кілька днів утримували в полоні, де його катували.
Відомо, що від Степана вимагали зректися своїх переконань. Він цього не зробив. За словами свідків, навіть перед смертю хлопець не просив пощади у бойовиків й не плакав.
Наприкінці липня 2014 року Степана Чубенка розстріляли.
«На пам’ятнику зазначено 27 липня як день смерті, але остання інформація з того боку була про 29-те число. Тому для нашої родини поминальні дні тривають із 25 до 29 липня», — зазначає Сталіна.
Після загибелі сина мати до останнього не хотіла вірити у найстрашніше. Родина продовжувала пошуки, пережила дзвінки шахраїв, які обіцяли повернути хлопця за гроші. Остаточно правду підтвердила лише ексгумація тіла у жовтні 2014 року.
8 листопада 2014 року Степана Чубенка провели в останню путь у Краматорську.
Слідство встановило, що до вбивства Степана причетні бойовики Вадим Погодін, Юрій Москальов і Максим Сухомлінов. У 2018 році український суд заочно засудив їх до довічного позбавлення волі. Вирок набув чинності після розгляду апеляції, однак Росія так і не видала засуджених Україні.
Попри страшну втрату, мама Степана продовжила працювати у школі. Великою підтримкою для неї стали друзі та однокласники сина. Саме вони започаткували футбольний турнір пам’яті «Більше ніж життя».
Також журналісти Єлизавета Гончарова та Гаяне Авакян започаткували конкурс дитячих художніх репортажів «Юний Самовидець», присвячений пам’яті Степана Чубенка.
Згодом Сталіна Чубенко зібрала твори сина, його шкільні роботи та поезію, присвячену йому, у книгах. Після початку повномасштабного вторгнення вийшла ще одна збірка, кошти від поширення якої спрямовували на підтримку друзів Степана, які нині захищають Україну.
Сьогодні мама Степана продовжує розповідати його історію молоді. Вона говорить, що під час таких зустрічей відчуває його присутність поруч.
Пам’ять про юнака живе і в його рідному місті. Його ім’я носить школа №12, у якій він навчався і де працювала його мама. Будівлю закладу зруйнували російські обстріли, але ім’я Степана залишилося частиною історії школи.
У Краматорську встановили пам’ятник Степану Чубенку, меморіальні дошки біля школи та стадіону «Прапор». ФК «Авангард» назавжди закріпив за ним перший ігровий номер.
За свою не по-дитячому тверду проукраїнську позицію Степана Чубенка посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня, відзначили званням «Народний герой України», а у 2025 році йому присвоїли найвище державне звання — Герой України.
Історія Степана Чубенка — це історія юнака, який не мав зброї, не був військовим і не встиг стати дорослим. Але він виявився сильнішим за тих, хто намагався зламати його катуваннями. Його життя стало доказом того, що любов до України не має географії, а мужність не визначається віком. Навіть 16-річний хлопець із Краматорська зміг зробити вибір, який назавжди залишився прикладом незламності.
