Тернополянин Костянтин Буковський із дитинства живе з ДЦП. Він мріє бути там, де кується українська воля, де виборюється незалежність. Мріє стати до лав захисників, але фізичні обмеження не дозволяють йому цього зробити.

Можливо, Бог допускає страждання в житті людини, щоб відкрити в ній ті глибини душі, до яких без випробувань вона ніколи б не дісталася. Щоб із пережитого болю народилася здатність відчувати чужий біль, із власного безсилля — бажання підтримати іншого, а з пройденої темряви — вміння запалювати світло для тих, хто його втратив.

Адже є речі, які неможливо осягнути лише розумом — їх можна тільки пропустити крізь власну душу. Той, хто сам знав безсилля, здатен підтримати того, хто втратив сили. Хто сам проходив крізь темряву, може стати світлом для іншого.

Костянтин знайшов для себе шлях служіння. Він допомагає військовим і мріє стати військовим психологом. Хоче підтримувати тих, хто пройшов крізь пекло війни, допомагати ветеранам долати психологічні травми, повертатися до життя, не втрачати віри в себе й не дозволяти відчаю перемагати.

Він хоче власним прикладом показати: навіть коли життя ставить перед людиною, здавалося б, нездоланні перешкоди, воно залишається прекрасним і вартим того, щоб за нього триматися.

Костянтин сам знає, що таке щоденна боротьба. І, можливо, саме тому так сильно прагне стати опорою для тих, хто повернувся з війни з ранами, яких не видно.

Можна не мати можливості взяти до рук зброю, але мати величезну силу, щоб урятувати чиєсь життя.