Український вчений і громадський діяч Михайло Драгоманов увів у вжиток термін — носії малоросійщини:

«Це зросійщені українці, національний характер яких утворювався під чужим тиском і впливом, що мало наслідком засвоєння переважно гірших якостей чужої національності і втрати кращих своїх.»

Згодом письменник і громадський діяч Євген Маланюк дає визначення комплексу Малоросійства:

«Це відсутність національної духової суверенності, брак найелементарнішого національного інстинкту й параліч політичної волі, національне пораженство, виявом якого була «самоотверженность малороссийская» в XVIII столітті, а потім капітулянтство перед Москвою й вислужництво перед її володарями.»

Володимир Винниченко у своєму романі «Хочу!» написав:

«Знаєте, що таке малорос? Ні? Паршивець, просто кажучи, ні те ні се. Він, бачите, собі з походження – українець, з виховання – руський, з переконань – неук у всьому, що торкається рідного народу, по вдачі – боягуз, себелюб і раб. От це – малорос»

Термін малоросійство малороси вживається, як антагонізм українству. А носії малоросійства, як антиподи прихильників українського національного руху.

Малоросійство було завжди хворобою не лише півінтеліґентською, але — й передовсім — інтелігентською, отже поражало верству, що мала виконувати роль мозкового центру нації.

І в цім — суть проблеми.

Що ж таке малорос?

Це — тип національно-дефективний, скалічений психічно і духово.

І тут одразу ж треба виключити той тип простолюду, який любив повторяти „моя хата зкраю” чи “яка різниця”, або при польських конскрипціях називав себе поліщуком чи тутейшим, як при совєтських переписах записує свою національність „русский”: то є лише мімікрія і самооборона, за якими тягнуться віки гіркого досвіду.

Скажемо коротко: проблема українського малоросійства є однією з найважніших, якщо не центральних проблем, безпосередньо зв’язаних з нашою основною проблемою — проблемою Державности.

Що більше: це є та проблема, що першою встає перед державними мужами вже Державної України. І ще довго, в часі тривання й стабілізації державности, та проблема стоятиме першопляновим завданням, а для самої державности — грізним мементо.

Малоросійство бо — наша історична хвороба (В. Липинський називав її хворобою бездержавности), хвороба многовікова, отже хронічна. Ні часові застрики, ні навіть хірургія — тут не поможуть. Її треба буде довгі-довгі десятиліття — ізживати.

Діалог Зеленського з головою Миколаївської облради Вікторією Москаленко про те, хто українець, а хто — малорос.