Хронологія військових злочинів Росії в Україні зібрані Володимиром Пасікою і опубліковані на сторінках відомої блог-платформи Enigma, яка однією з перших зазнала безпрецедентного наступу на свободу слова в Україні при владі Зеленського. Публікуємо далі в оригіналі.

Аж до теперішнього часу Росія продовжує використовувати найманців і кадрових військових для провокацій. Незважаючи на мінські домовленості та заяви про припинення вогню і відведення озброєння, бойовики систематично обстрілюють міста, позиції ЗСУ, а також займаються викраденням людей і їх тортурами. Крім того, в РФ вивозять заводи і підприємства, які були побудовані Україною. Росія цілеспрямовано намагається зруйнувати інфраструктуру Донбасу і зробити з нього терористичний гнійник, який заважатиме жити всій країні.

За оцінками ООН, число загиблих у конфлікті на Сході України перевищило 9 тисяч осіб, у тому числі 2 тисячі цивільних осіб, «багато хто з яких, загинули в результаті невибіркових ракетних і мінометних обстрілів бойовиків».

Катування та вбивство полонених.

Бойовики Путіна не просто здійснюють військові злочини, вбиваючи мирних жителів і катуючи полонених, але і знущаються над тілами загиблих. Найбільш відомий серед терористів громадянин РФ Олексій Мільчаков, що воює у так званому ДШРГ «Русич». Фашисти, що увійшли у цей підрозділ бойовиків, були неодноразово помічені не тільки в тортурах полонених і розстрілі беззбройних українських військових, але й у знущанні над тілами загиблих. Так, у лютому 2015-го, після захоплення Дебальцевого, підрозділ Мильчакова зрізав обличчя з тіл українських військових.

Розстріл полонених військових біля села Червоний Партизан

Ворог застав зненацька український блокпост в селі Червоний Партизан. 12 або 13 українських солдат були змушені здатися. Дванадцять з них посадили до стіни біля будинку, який служив їх останнім притулком. П’ять з них були розстріляні тут, троє померли від ран прямо на цьому місці. Один з тих, хто брав участь у вбивстві, зняв на відео місце злочину після розстрілу. Тіла мертвих були скинуті купою на узбіччі, щоб їх могла забрати вантажівка. Потім з’явилося ще одне тіло. Кати зняли тіла знову, щоб продемонструвати свої «досягнення».

У серпні 2014 бойовики «Русича» розстріляли колону бійців «Айдару», а полонених і поранених добивали пострілами в голову. Пізніше фотографії зі своїми «геройствами» терористи виклали у соцмережі.

Теракти на українській території

З початку військової агресії РФ в Україні у декількох містах країни відбулася величезна кількість терактів із жертвами серед мирного населення. Так, в Одесі з квітня 2014 невідомі диверсанти почали підривати військкомати, офіси волонтерських організацій, офіси Приватбанку і об’єкти інфраструктури. Лише завдяки щасливому випадку внаслідок вибухів ніхто не постраждав. У Харкові ж було скоєно 24 теракти, в ході яких загинули і отримали поранення люди.

19 січня 2015 року після засідання по справі проукраїнського активіста в Московському районному суді Харкова трапився вибух. Бойовики мали на меті розвинути конфлікт, що виник між владою і добровольцями. 14 осіб отримали поранення. Всі вони були українськими націоналістами.

Участь дітей у бойових діях.

Спостерігачі СММ ОБСЄ зафіксували на блокпостах «ДНР» 14-річних підлітків зі зброєю в руках. Підтверджував це й лідер бойовиків Олександр Захарченко, який заявив журналістам, що у загоні «Оплот», яким він командує особисто, є бійці у віці 14 років. Вони вже мають нагороди за участь у бойових діях.

Новомихайлівка.

10 лютого 2016 року бойовики замінували ділянку поблизу дороги, по якій через КПП «Новомихайлівка» люди виїжджали на вільну українську територію. В результаті вибуху автобуса, що їхав у Курахове, загинули чотири людини.

11 лютого 2015. Обстріл автостанції

11 лютого у Донецьку бойовики з мінометів розстріляли автостанцію, яка знаходиться у центрі міста. Снаряди потрапили у кілька маршруток. Загинули водії і пасажири. 4 людини отримали поранення. Варто відзначити, що всі обстріли Донецька проводилися виключно для звинувачення у цьому ЗСУ. Втім, мирні жителі заявляли, що місто обстрілює спеціальний сміттєвоз «ДНР», переобладнаний під перевезення міномета. Через кілька місяців місцеві «ополченці» дійсно зловили людей, які обстрілюють місто. Ними виявилися громадяни Росії.

Обстріл Краматорська.

10 лютого 2015 проросійськими військовими було здійснено обстріл житлових кварталів Краматорська і військового аеродрому поблизу міста ракетами реактивної системи залпового вогню “Торнадо”. Загинули 17 мирних жителів, поранено 64 людини, серед них 5 дітей.

Обстріл черги за гуманітаркою

30 січня російські бандформування у Донецьку обстріляли людей, які прийшли по гуманітарну допомогу. Міни потрапили у чергу. Загинули п’ять осіб, 13 отримали поранення.

Обстріл Маріуполя

Вранці, 24 січня 2015, бойовики з метою залякування мирного населення і українських бійців, здійснили холоднокровний обстріл Маріуполя. Житловий мікрорайон піддався обстрілу з систем залпового вогню «Град» і «Ураган» з території «ДНР». Попадання снарядів були зафіксовані на вулицях Олімпійській, Київській, між школами № 5 і № 69, також снаряди вибухнули у безпосередній близькості від ринків «Денис» та «Київський». Одразу після події люди почали залишати райони, де був здійснений обстріл. Увечері і вдень терористи повторно обстріляли місто. В результаті попадання снарядів були пошкоджені 53 багатоповерхових будинки і 37 приватних. У населених пунктах Павлопіль і Сартана зруйновані три підстанції, через що в мікрорайоні «Східний» частково зупинилася подача електрики і води. В результаті влучень снарядів виявлено 14 осередків займання. 

Серед загиблих – 31 особа. 117 отримали поранення.

Обстріл російськими військовими зупинки у Донецьку

22 січня російські військові обстріляли з мінометів зупинку громадського транспорту “Завод Донгормаш” Ленінського району Донецька, в результаті чого загинули 8 і поранено 13 мешканців міста.

Вбивство ГРАДами мирного населення біля Волновахи

13 січня 2015 на контрольно-пропускному пункті біля села Бугас під Волновахою при обстрілі з «Граду» були вбиті 13 мирних жителів. 18 осіб отримали поранення. Всі вони їхали у Златоустівку на рейсовому автобусі з Донецька. Бойовики «ДНР» майже одразу визнали, що теракт був здійснений саме їх представниками. Однак після того, як стало відомо про масштаб і кількість жертв теракту, терористи стали заперечувати свою причетність. Снаряд, що забрав життя мирних людей, був випущений бойовиками з території підконтрольного їм Докучаєвська.

Більше інформації тут

Обстріл мирного населення заради залякування

Бойовики постійно обстрілюють підконтрольну їм територію, а потім звинувачують у цьому ЗСУ. Артилерійським і мінометним вогнем російської окупаційної армії зруйновані також і багато населених пунктів на території, яку контролює Київ. Так, 18 серпня 2014 терористи обстріляли колону біженців з Хрящуватого і Новосвітлівки Луганській області. При виведенні мирних жителів з населених пунктів бойовики відкрили вогонь з «Градів» і мінометів. 15 мирних жителів, у тому числі жінки і діти, згоріли заживо в автомобілях, а також були розірвані снарядами.

Релігійні війни

Бойовики «Російської православної армії», козаки і кадрові російські військові займаються переслідуванням всіх іновірців. Так, 8 червня 2014 у Слов’янську на свято П’ятидесятниці після богослужіння у приміщення церкви християн віри євангельської «Преображення Господнє» увірвалися бойовики “Російської православної армії” і заарештували дияконів Володимира Величка та Віктора Брадарского, а також двох дорослих синів старшого пастора – Рувима і Альберта Павенків. Християн звинуватили в злочинах проти «ДНР» і підтримки українського війська. 9 червня терористи стратили своїх полонених.

Терор мирного населення

Після того як окупанти захопили певну територію на Донеччині та Луганщині, на землях «республік» бойовики фактично легалізували насильство і беззаконня. Російське командування, яке управляє лідерами бойовиків, заявило, що закони України на території недореспублік не діють. Замість цього працюють «закони совісті» бойовиків. Фактично будь-який представник силовиків «ДНР» і «ЛНР» має право затримувати людей, відбирати у них особисті речі. Каральним органом, яке може «законно» розстріляти місцевих жителів, є «МДБ» – аналог НКВС. Будь-який місцевий житель може бути затриманий і розстріляний. Величезна кількість мирного населення пропала безвісти. Ще більше – побувало в полоні у підвалах захоплених адмінбудівель. Основні потенційні кандидати на потрапляння у полон до терористів – проукраїнські жителі, а також ті, у кого є достатньо коштів для викупу. Зафіксовано низку випадків здійснення покарань шляхом сексуальної наруги, а також побиття затриманих батогом. Тортури, які застосовують бойовики, дійсно страшні. Людей б’ють, прострілюють їм ноги і руки, відрубують кінцівки, на яких набиті татуювання з українською символікою.

Так, 17 квітня 2014 у Горлівці був викрадений депутат міської ради Володимир Рибак. Патріот зробив спробу зняти прапор «ДНР» і встановити український, але був заблокований мітингувальниками та людьми у камуфляжі з масками на голові, які підійшли їм на допомогу. Його затримали і відвезли в невідомому напрямку люди Гіркіна. Через кілька днів у Сіверському Донці були знайдені тіла двох людей. Ними виявилися Рибак і київський студент, який приїхав у Слов’янськ до родичів і теж потрапив до рук бойовиків. На тілах загиблих знайдені сліди опіків, садна, колоті поранення, більше того, у чоловіків були розпороті черева. Судмедексперти відзначають, що їх ще живими викинули в річку.

Міжнародні громадські організації зафіксували не менше 26 пунктів, де бойовики розмістили фільтраційні табори і місця масового поховання людей. Полонених активно використовують на каторжних роботах з будівництва фортифікаційних укріплень і для вивозу майна підприємств України до Російської Федерації. За результатами пошукових операцій, у містах колишніх польових таборів проросійських бойовиків виявлено велику кількість братських могил, тіла у яких знайдено з чіткими ознаками катування. Частину небіжчиків неможливо ідентифікувати внаслідок неймовірних тортур. Незаконні затримання та викрадення людей почалися ще у Слов’янську і тривають досі. За час війни через полон бойовиків пройшли тисячі людей, починаючи від журналістів і закінчуючи представниками місії ОБСЄ.

У Зугресі терористи прив’язали до стовпа чоловіка-добровольця з батальйону «Донбас». До нього у будинок вранці увірвалися бойовики, які затримали його і дружину. Більше року боєць з позивним «Зугрес» був у полоні бойовиків. Його катували, возили з «ДНР» у «ЛНР», де передавали у рабство козакам. Багато разів погрожували розстріляти.
Аналогічний випадок стався 25 серпня у районі «Мотелю» в Донецьку. На блокпосту терористів до стовпа з українським прапором на плечах була прив’язана мешканка Ясинуватої Ірина Довгань. На грудях у жінки була табличка з написом «Вона вбиває наших дітей. Агент карателів». Виявилося, що у будинку в Ясинуватій у Довгань був дизельний генератор. Коли у місті три дні не було світла, до неї вломилися бойовики, які і виявили, що мешканка підтримує Україну. Через три дні її звільнили. Постраждала розповіла, що бойовики утримували її в приміщенні, де її катували чеченці.

Серпень 2014. Іловайский котел, тортури полонених і беззбройних солдат.

Після успішної операції зі звільнення ряду міст Донецької і Луганської областей бійці ЗСУ стали серйозною загрозою існування псевдореспублік, чого Росія дозволити собі не могла. Тому 22 серпня угруповання терористів під Іловайськом серйозно підсилили цілі частини регулярної армії РФ.

З території Росії і підконтрольній бойовикам території протягом декількох днів йшли масовані артилерійські обстріли ділянки Саур-Могила-Успенка-Амвросіївка. З цього напрямку й заходила російська армія. 24 серпня українські військові увійшли до міста, яке стало центром великого оточення.

Бойовики вдалися до напрацьованої ще під час чеченської війни тактики – «випаленої землі». Артилерія била по кожному квадрату землі, знищуючи місто разом з мирними жителями і українськими військовими.

Згідно з домовленостями, підрозділи ЗСУ і Нацгвардії, що потрапили до оточення, мали вийти з котла через гуманітарний коридор. Але російська армія холоднокровно розстріляла бійців з усіх видів знарядь.

У серпні 2015-го головний військовий прокурор Анатолій Матіос оприлюднив списки українських бійців, які загинули під час Іловайської трагедії. У списку 209 прізвищ бійців, ще 157 залишаються непізнаними. 158 осіб вважаються зниклими безвісти. Чимала кількість бійців потрапила у полон до росіян. Пораненим часто не надавали необхідну допомогу. Над ними знущалися і катували. Деяких вивозили до Росії на допит ФСБ. Кілька людей, за даними українських волонтерів, знаходяться на території РФ у рабстві.

24 серпня, у День незалежності України, в Донецьку пройшов парад полонених бійців ЗСУ. Близько 50 поранених і змучених військових провели по головній вулиці міста. При цьому конвой не заважав розлюченим і одурманеним пропагандою людям закидати полонених яйцями і помідорами, пляшками з водою. Фактично ж знущання над полоненими у «ДНР» і «ЛНР» несуть системний характер.

Катастрофа МН17

17 липня місцеві жителі помітили досі небачену ними установку, яку ідентифікували як ЗРК «Бук». Виїхавши з території захопленого Донецька, комплекс проїхав через Макіївку у напрямку Сніжного. О 16.40 літак, що виконував рейс MH17 з Амстердама до Куала-Лумпур, зазнав катастрофи над Донбасом. На борту знаходилося 298 чоловік, серед яких 83 дитини. Ніхто не вижив. Російські військові, збивши літак, відразу ж заявили про те, що підбили український військовий транспортник. Коли ж зрозуміли, що борт був цивільним, спробували перекласти провину на Україну. Доказів того, що за вбивством ні в чому не винних 298 чоловік стоїть саме Росія, величезна кількість. Однак Кремль вперто звинувачує у військовому злочині Київ. Дипломати РФ перешкоджають проведенню розслідування, блокують створення міжнародного трибуналу і намагаються уникнути відповідальності. У той же час міжнародна комісія і організація Bellingcat встановили, що установку запускали бійці 53-й зенітно-ракетної бригади, що базується під Курськом. Вранці 18 липня ракетну установку «Бук» провезли по Луганську і далі через кордон з Україною.

Липень 2014. Обстріл з російської території.

Після закінчення перемир’я Українські військові пішли в атаку по лінії зіткнення. Прикордонники і підрозділи військових намагалися контролювати кордон і стримувати потік окупантів.

Международная группа следователей Bellingcat установила 149 обстрелов Украины со стороны России летом 2014 года

Червень 2014. Захоплення кордону і вторгнення бронетехніки.

У ході наступу ЗСУ терористи зазнали серйозних втрат, через це їм була потрібна серйозна підтримка з боку РФ. Саме тому окупанти масово перекидали бронетехніку і особовий склад для допомоги бойовикам. 12 червня ЗСУ заблокували три колони з боєкомплектом і продовольством на Луганщині, а також пройшли рейдом практично по всій ділянці кордону, який не контролювали. На кордоні з боку неконтрольованих територій раз у раз траплялися бої з терористами. Для підтримки 19 червня Росія вперше перегнала окупаційним військам системи «Град». Вони в’їхали через пункт пропуску «Довжанський». Бойовики почали атакувати українських військових по всій лінії кордону, бо їм потрібно було зберегти потік поставок з РФ.

Арешт Олександра Кольченко

Олександр Кольченко був заарештований 16 травня 2014 року Федеральною службою безпеки Російської Федерації по звинуваченню в тероризмі. Через деякий час Кольченко перевезли в Москву, в слідчий ізолятор в Лефортове. 30 травня ФСБ повідомило про затримання Кольченко разом з ще трьома людьми. Як стверджує ФСБ, всі вони члени «Правого сектора». 25 серпня 2015 Північно-Кавказьким окружним військовим судом Олександр Кольченко був засуджений до 10 років позбавлення волі за участь в діяльності забороненої організації, а також підготовку «терактів».

14 червня 2014 року. Збитий Іл-76

Приблизно о 01:10 військово-транспортний літак Іл-76 25-ї військово-транспортної авіаційної бригади Повітряних Сил Збройних Сил України під час посадки в аеропорту «Луганськ» був збитий з ПЗРК «Игла». На борту літака перебувало 40 десантників 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади та 9 членів екіпажу. В результаті обстрілу всі вони загинули. Військові прямували для допомоги десантникам, які обороняли луганський аеропорт.

11 травня 2014. Арешт Олега Сенцова.

Олег Сенцов був затриманий 11 травня 2014 року Федеральною службою безпеки Російської Федерації за підозрою в тероризмі. Через деякий час Сенцова перевезли до Москви, у слідчий ізолятор в Лефортово. За версією ФСБ, основною метою підозрюваного було вчинення диверсійно-терористичних актів в Сімферополі, Севастополі та Ялті; зокрема, вибухи в ніч з 8 на 9 травня 2014 року саморобних вибухових пристроїв біля «Меморіалу Вічного вогню» і пам’ятника Леніну в Сімферополі, а також підпали офісів громадської організації «Російська громада Криму» і представництва партії «Єдина Росія» в Сімферополі 14 і 18 квітня 2014 року. 25 серпня 2015 Північно-Кавказький окружний військовий суд засудив Сенцова до 20 років позбавлення волі з відбуванням у колонії суворого режиму.

9 травня 2014. Арешт Олексія Чирнія.

Олексій Чирній затриманий 9 травня 2014 року одним із перших серед фігурантів «кримської справи». Його звинуватили у тероризмі і незаконному придбанні та зберіганні вибухівки. В кінці травня Чирнія етапували у московське СІЗО “Лефортово”. Кримчанинові загрожує до 20 років позбавлення волі.

9 травня 2014. Арешт Геннадія Афанасьєва.

Геннадій Афанасьєв затриманий 9 травня 2014 року. Російське слідство звинувачувало кримчанина в участі у терористичній групі “Правий сектор”, двох підпалах у Сімферополі і підготовці до двох вибухів. Афанасьєв нібито брав участь у координації дій при виготовленні бомб. Був засуджений на 7 років.

6 травня 2014. Арешт Юрія Яценко.

Юрій Яценко був затриманий 6 травня 2014 року. Молода людина приїхала разом із другом в Курської області, де була затримана під час перевірки документів. Проти нього порушили кримінальну справу за ч. 1 ст. 226.1 (контрабанда вибухових речовин) і ч. 2 ст. 222 (незаконне придбання і зберігання вибухових речовин, вчинене групою осіб) Кримінального кодексу Росії. Яценко загрожує до семи років позбавлення волі.

Травень 2014. Спроба захоплення донецького аеропорту.

Поки терористи бешкетували в окремих містах Луганщини та Донеччини, у Донецьку зберігалася відносна тиша в плані відсутності бойових дій. 26 травня озброєні терористи, в тому числі і прибулі в Донбас кадировці, пробралися в будівлю міжнародного аеропорту імені Сергія Прокоф’єва і захопили його. Київ поставив ультиматум звільнити стратегічний об’єкт, але бойовики на цей крок не пішли. Крім того, один з терористів прицілився з ПЗРК у літак. Тоді снайпер 3 окремого полку спеціального призначення відкрив по ньому вогонь. Зав’язався бій, в ході якого українські військові провели блискучу операцію зі звільнення аеропорту. Терористи вбили безліч цивільних. Так, з АГСа з території аеропорту був обстріляний ринок залізничного вокзалу. Загинула жінка і молодий чоловік. Велика кількість загиблих була і на території аеропорту, оскільки бойовики вели не вибірковий вогонь.

Березень 2014. Захоплення міст російськими військовими, використання «живого щита» і обстріли мирних міст.

Поки в Донецьку йшли масові заворушення, росіяни вирішили захопити один з найбільш стратегічно важливих для наступу плацдармів – Слов’янськ. Місто, яке знаходиться фактично на перетині головних доріг, що зв’язують три області – Харківську, Луганську та Донецьку.

12 квітня бойовики в особі російських військових, які захоплювали до цього Крим, а також російські найманці-козаки, пішли на штурм міського відділу міліції. До захоплення, за твердженням місцевих жителів, терористи жили в одній з церков УПЦ МП міста. У той же день терористи отримали багато зброї, що зберігалася у будівлі МВС, взяли під контроль приміщення СБУ та міського виконкому. На в’їзді в місто були поставлені блокпости.

13 квітня вранці силовики почали антитерористичну операцію зі звільнення Слов’янська. Бойовики використовували місцевих жителів у якості «живого щита». Виставивши мирних жителів, переважно жінок і дітей перед собою, терористи відкрили вогонь по співробітниках СБУ, які під’їхали до блокпосту. Першим загиблим в ході війни силовиком виявився капітан СБУ Геннадій Біліченко. Четверо правоохоронців отримали поранення. Крім того, озвірілі росіяни, які всюди шукали «фашистів», розстріляли автомобіль з мирними жителями. Загинуло двоє людей. Паралельно із захопленням Слов’янська групи озброєних росіян діяли в Краматорську і Красному Лімані. У інших містах області, особливо наближених до кордону з Росією, бойовики встановлювали свою владу без кровопролиття. Почалося тривале збройне протистояння. Терористів Росія забезпечувала зброєю, спорядженням та продуктами. Бойовики приступили до своєї улюбленої тактики – провокування ЗСУ на відповідний обстріл. САУ і міномети встановлювали біля житлових будинків, шкіл і дитячих садків. З них вели обстріл позицій української армії. Коли терористи зрозуміли, що силовики не будуть обстрілювати місто, вони стали виїжджати на територію між правоохоронцями і населеним пунктом. Стріляли по ЗСУ, а потім розгортали знаряддя і імітували «відповідь». Таким чином було зруйновано 30 житлових будинків та 4 школи. Точна кількість загиблих мирних жителів в ході обстрілів бойовиків невідома.

6 – 16 квітень 2014.Штурм СБУ в Луганську, проголошення «ЛНР».

У Луганську 6 квітня бойовики пішли на штурм СБУ. Захопити будівлю через бездіяльність силовиків виявилося дуже просто. Більш того, у будівлі знаходилася зброя. Чимала кількість автоматів і пістолетів була в наявності на руках у проросійських бойовиків і без захоплення зброярні – Росія почала поставки «стрілецької». Лідер штурмовиків оголосив, що була досягнута домовленість про звільнення затриманих раніше шістьох сепаратистів. Співробітники СБУ звільнили їх з-під варти. 11 квітня бойовики від імені об’єднаного штабу армії Південного Сходу заявили, що Луганська облрада має зібрати сесію і прийняти документ, який би проголосив «ЛНР». Як і в Донецьку, терористи хотіли провести референдум і плекали надії, що Росія забере їх як Крим. Через три дні учасники протесту провели мітинг біля будівлі ОДА, де «народ» висловив «недовіру» до влади. А 16 квітня казна-звідки взявся «президент» Південного Сходу Анатолій Візір, який раніше був головою апеляційного суду, та закликав Росію ввести війська і приєднати до себе Донбас. Незважаючи на наявність «президента», 21 квітня бойовики обрали собі «народного губернатора». Ним став Валерій Болотов. 27 квітня на одному з мітингів терористи проголосили «ЛНР», а вже через два дні був захоплений «білий дім». При цьому міліціонери наділи на свою форму георгіївські стрічки і голосно заявили про те, що підтримують «республіку».

Останній довоєнний мітинг патріотів

25 квітня 2014 в Донецьку відбувся останній довоєнний мітинг патріотів. На учасників маршу напали озброєні битами і міліцейськими щитами з кийками люди. Близько 40 людей отримали травми. П’ятеро пропали безвісти.

Березень 2014. Проголошення «республік»

Через місяць після початку проросійських бунтів ситуація на Донбасі продовжувала загострюватися. 6 квітня близько двох тисяч місцевих колаборантів і російських окупантів зібралися в Донецьку, щоб знову штурмувати будівлю облдержадміністрації. Півтори тисячі правоохоронців здали приміщення без усілякого опору. Після захоплення ОДА бойовики прийняли «декларацію про суверенітет «Донецької народної республіки», яку проголосили на території Донецької області.

21 березня 2014. Микола Карпюк викрадений ФСБ.

Микола Карпюк ймовірно був затриманий 21 березня 2014 року в Криму. Його викрали співробітники ФСБ, які вивезли українця у Росію. Полоненому інкримінують бандитизм. Карпюку загрожує ув’язнення терміном від 12 до 20 років.

21 березня 2014. Включення Криму до РФ, початок етнічних чисток.

З 20 по 21 число договір про вступ півострова до складу Російської Федерації ратифікували Держдума і Рада Федерацій. Таким чином РФ офіційно порушила Будапештські угоди, окупувавши територію України. З цього моменту почалася операція по ассимілюванню жителів Криму, покликана знищити все українське. Населення, яке виступило проти агресії, піддалося утиску. Багато кримських татар пропали безвісти, були вбиті або піддавалися тортурам. Величезна кількість кримчан була змушена покинути свої будинки, щоб жити на території, яку контролює Україна.

16 березня 2014 . Загибель першого військового.

Окупанти приїхали до 13-го фотограмметричного центру Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України та почали обкопуватися біля стратегічного об’єкта. Пізніше росіяни пішли на штурм, в ході якого снайпер застрелив прапорщика Сергія Кокуріна.

13 березня 2014. Перші загиблі мирні жителі

Патріоти України зібралися на площі Леніна в Донецьку, щоб провести мітинг за єдність України. Міська влада, як завжди, дозволила сепаратистам проводити свій захід у той же час і в тому ж місці. Незважаючи на заклики патріотів не проявляти агресію на мирному мітингу, сепаратисти закидали людей камінням і петардами. Під кінець акції міліціонери, які взяли в кільце українців, пропустили велику групу агресивно налаштованих прихильників «ДНР». Почалася справжня бійня. Невелика кількість патріотів, які залишилися прикривати відхід жінок і дітей, були побиті металевими прутами і камінням, отруєні сльозогінним газом. У хід йшли також і ножі. Від проникаючого ножового поранення загинув Дмитро Чернявський, який стояв на позиції єдиної України. За неофіційними даними кількість загиблих є більшою. Багатьох з тих, хто отримав травми, були госпіталізовані. Міліціонери забирали їх у відділок з лікарні. Патріотів катували, звинувачували в участі у масових заворушеннях, а також обіцяли посадити в тюрму. Аналогічні акції терористи проводили і в Луганську. Там у ході проросійського мітингу 9 березня була захоплена облдержадміністрація. Проголошення «Луганській народної республіки», побиття патріотів – сценарій захоплення Донбасу Росія використовувала абсолютно ідентичний в обох областях Сходу України.

Повторне захоплення ОДА і зіткнення на мітингах.

У ніч на 5 березня силовики звільнили будівлю «білого дому» в Донецьку, проте вже ввечері бойовики знову пішли на штурм. Міліціонери, які охороняли приміщення, за наказом керівництва розійшлися і пустили сепаратистів всередину. В той самий вечір в Донецьку проходив мітинг прихильників єдиної України. Мирна демонстрація переросла у зіткнення після того, як російські агресори прийшли на місце проведення акції. З використанням травматичної зброї, кийків і перцевого газу сепаратисти вчинили бійню. Кількість постраждалих в ході інциденту невідома.

Захоплення ОДА і заручників в Донецьку

3 березня Донецька обласна рада проводила засідання, яке стосувалося ситуації в регіоні. Більшість депутатів підтримувала ідеї сепаратизму. Крім того, політичні та правоохоронні еліти регіону також хотіли від’єднатися від України. Тому депутати лише для картинки намагалися знайти привід, щоб відмовитися від проведення референдуму. Втім, хоч офіційно вони спочатку і вирішили не проводити ніяких виборів, протестуючі пішли на штурм будівлі. Депутати і журналісти, які знаходилися всередині, виявилися фактично у заручниках терористів. Останні вирішили відпустити працівників друкованих ЗМІ, а телевізійникам наказали вирушати в сесійний зал. Депутатів направляли туди ж, щоб ті під тиском натовпу прийняли рішення про референдум. У підсумку загарбники адмінбудівлі оголосили себе новою владою в регіоні.

Розгойдування Донбасу, підготовка до війни.

1 березня в Донецьк з території Росії, а також майже всіх міст області звезли тітушек, які почали агресивно відстоювати свою проросійську позицію. Мітинг, на якому з’явився Павло Губарєв, що моментально став «народним губернатором», переріс у спробу захоплення облдержадміністрації. Через нескоординовані дії сепаратисти не змогли штурмом взяти будівлю, проте пізніше у них вийшло.

Лютий-березень 2014. 10 громадян України “Бескровне” приєднання Криму.

При захопленні Криму Росією російські спецслужби вбили і викрали безслідно 10 громадян України. 10 людей, всі злочини яких полягали в тому, що вони, українці з українським паспортом, називали Крим українською землею і не злякалися автоматів і загроз російських військових злочинців.

Лютий-березень 2014. Захоплення військових частин

Паралельно із захопленням адмінбудівель і стратегічно важливих об’єктів інфраструктури півострова збройні загони, що склададися з колишніх бійців «Беркута», зайняли блокпости на Перекопському перешийку і півострові Чонгар, чим заблокували доступ до Криму по суші. Президент Росії 1 березня вніс до Ради Федерації запит на використання збройних сил в Україні, і Рада миттєво дозволила Путіну воювати.

2 березня українські прикордонники заявили, що 10 російських вертольотів Мі-8 і Мі-24 перетнули російсько-український кордон. Ввечері того ж дня на військовому аеродромі Гвардійський приземлилися п’ять транспортних військових літаків з десантниками з Тули, Ульянівська і Пскова. Російські бійці ПДВ почали захоплення військових об’єктів України в Криму. Так, ввечері окупанти господарювали в штабах Азово-Чорноморського регіонального управління та Сімферопольського прикордонного загону Прикордонної служби України. Вони також захопили контроль над одним з українських дивізіонів Протиповітряної оборони в районі мису Фіолент. Військові частини, де знаходилися бійці ЗСУ і ЗаМСУ, блокувалися російськими військовими, які ставили ультиматуми про здачу зброї, а також здійснювали на них тиск. 5 березня будинки, де проживали сім’ї українських військових, були відключені від електроенергії. Багатьом військовим і їхнім родинам погрожували.

7 березня російські військові пробили ворота військової частини А-2355 армійським КамАЗом, захопили найближчу будівлю, а потім почали прориватися до командного пункту тактичної групи «Крим» Повітряних Сил України. Під час штурму були побиті журналісти, які знімали події, а деякі військові постраждали від вибухів світло-шумових гранат. Приблизно так само, з тактичної точки зору, діяли росіяни і в інших військових частинах. Протистояння велося також і на морі. Бойовики спочатку затопили кілька списаних суден в озері Донузлав на вході до військово-морської бази України, щоб не дати морякам вийти у море. Поступово окупанти почали захоплювати кораблі, незважаючи на протистояння українців.

Захоплення Верховної Ради Криму

О 4 годині 20 хвилин 120 бійців Головного розвідувального управління в повній бойовій екіпіровці увірвалися до будівлі парламенту і уряду півострова. Біля входу почали будувати барикади, а над будівлями підняли триколор. В ту ж ніч озброєні люди заблокували аеропорт Севастополя «Бельбек». Був захоплений центр Сімферополя, а депутатів ВР, які зібралися в будівлі, змусили відправити у відставку чинний уряд, а прем’єром призначили лідера бойовиків партії «Русское единство» Сергія Аксьонова. Тоді ж окупанти оголосили про те, що в Криму пройде референдум про приєднання до Росії.

Активне розгойдування обстановки

Вже 22 лютого з території, де офіційно перебували російські військові, бронетехніка з солдатами без розпізнавальних знаків починає кататися по Криму, порушуючи міжнародні закони. Аж до 27 лютого тривало активне розгойдування ситуації. Сталися сутички агресивних проросійських місцевих жителів з кримськими татарами, які виступали проти від’єднання від України. В ході зіткнень, що сталися 26 лютого, загинуло два мирних демонстранти. Близько 20 були побиті козаками і російськими фашистами.

Початок вторгнення.

Незважаючи на те, що офіційний Кремль заявляє про підготовку операції по анексії Криму з 21 лютого, коли Янукович втік з Межигір’я, перекидання військових почалося саме 20 числа. Ця дата вказана на медалях «За повернення Криму», якими були нагороджені окупанти. Верховна Рада України офіційно вважає початком окупації півострова саме 20 лютого. Фактично з цього часу починається новий період інформаційної війни. Пропагандисти від розповідей про «фашистів в Києві» перейшли до закликів активно діяти і показувати, що «Крим – Росія». Так, 21 лютого прихильники партії «Русское единство» і «Русский блок» разом з козаками починають безстрокову акцію під Верховною Радою Криму. Сепаратисти і громадяни РФ заявляють, що закінчать свій протест лише коли півострів стане частиною Росії.

Одеса

2 травня 2014 року назавжди війде в історію України, як один з найдраматичніших днів. Саме тоді сталося силове протистояння в Одесі між українськими патріотами, ультрас футбольних клубів «Чорноморець» та «Металіст» з одного боку і проросійськими бойовиками з іншого боку. Скоріш за все, одеситам готували той самий сценарій, який відбувся напередодні в Донецьку. Але в цей раз планам російських спецслужб не судилося стати реальністю. Вуличні бої, в яких брали участь пересічні мешканці міста, включно із жінками, які ламали бруківку і виготовляли коктейлі Молотова, почалися у центрі міста на Грецькій площі та Дерібасівській.

Згодом колаборантів ганяли бо більшій частині центру аж до Куликового поля, де і сталася розв`язка, а саме – пожежа у Будинку профспілок.

Міліція абсолютно бездіяла, потураючи проросійським бойовикам, а один з керівників одеського управління Фучеджи був помічений у комунікаціях з озброєними колаборантами. Згодом він втік до невизнаної “ПМР”.

Серед перших загиблих в цей день були українські активісти.

В Будинку профспілок загинуло 48 осіб. Це було не перше протистояння навесні 2014 року, коли проросійські сили намагалися захопити владу на південним форпостом України. Перед цим українські активісти 3 березня відстояли український прапор над будівлею ОДА. Ще раніше, 19 лютого, під тою ж таки будівлею ОДА сталося масове побиття активістів та журналістів тітушками. Справу побиття людей 19 лютого 2014 року розслідують до цих пір.