Джерело: АрміяInform з посиланням на вирок суду.
Кримінальна відповідальність настала не для адміністратора великої мережі, а для звичайного учасника чату, який поширював там відомості, що перешкоджали законній діяльності ЗСУ.
Ковельський міськрайонний суд Волинської області визнав місцевого жителя винним у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.
Чоловік був учасником тематичної Viber-групи, де користувачі обмінювалися інформацією про роботу ТЦК та СП. У серпні та вересні 2024 року він регулярно повідомляв там, де саме перебувають військовослужбовці, куди вони прямують і яким транспортом пересуваються під час мобілізаційних заходів.
Адміністратором чи суперадміністратором групи він не був. У судовому вироку його роль визначена одним словом — «учасник». Проте саме його повідомлення не раз містили конкретні й актуальні дані, за якими можна було відстежити роботу військових.
В одному з повідомлень чоловік вказав місце перебування військовослужбовців, напрямок їхнього руху та автомобіль, яким вони пересувалися. Пізніше повідомив про роботу військових у Люблинці. 19 вересня він опублікував голосове повідомлення про їхнє місцезнаходження, а після запитання іншого користувача уточнив, куди саме вони рухаються і яким автомобілем.
Через два дні в групі знову з’явилися його голосові повідомлення. Цього разу він назвав місце перебування військових, їхню кількість і транспорт, на якому вони приїхали.
У підсумку вигоду від цього отримує росія. Її стратегічна мета у війні на виснаження — послаблювати здатність України поповнювати підрозділи та збільшувати дефіцит особового складу. Тому будь-який «сервіс», який допомагає уникати мобілізаційних заходів, об’єктивно працює на той самий результат — менше людей для українського війська і більше навантаження на тих, хто вже воює.
Суд встановив, що ця інформація відповідала реальним місцям перебування військовослужбовців у відповідний час. Тобто йшлося не про абстрактні припущення чи старі повідомлення, а про актуальні дані, доступні всім учасникам групи.
Саме це суд визнав ключовим. Такі повідомлення давали іншим користувачам можливість заздалегідь знати, де працюють військові, і відповідно уникати мобілізаційних заходів. У вироку зазначено, що таким чином чоловік фактично досяг поставленої мети — створив можливість для інших ухилятися від призову та перешкоджав законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань.
Ця справа показова ще й через роль самого обвинуваченого. Для кримінальної відповідальності не обов’язково бути адміністратором групи, створювати цілу мережу чи керувати спільнотою. У цьому випадку суд розглядав конкретні повідомлення звичайного учасника та їхній вплив на можливість військових проводити мобілізаційні заходи.
Йдеться фактично про передачу оперативної інформації в чат, де її могли побачити всі учасники. Людина отримувала повідомлення про місце роботи військових і могла просто змінити маршрут або попередити когось іншого. Але коли такі дані систематично поширюються серед великої кількості людей, це створює додаткові перешкоди для роботи військових.
Водночас у справі не встановили державної зради чи співпраці чоловіка з росією. Його дії кваліфікували за частиною 1 статті 114-1 Кримінального кодексу України — як перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань в особливий період.
1 листопада 2024 року чоловік уклав із прокурором угоду про визнання винуватості. У суді він визнав провину, розкаявся та погодився з обставинами обвинувачення.
Суд призначив йому п’ять років позбавлення волі, однак від реального відбування покарання звільнив із випробуванням. Іспитовий строк становить один рік.
При цьому суд врахував, що чоловік раніше не мав судимостей, визнав провину, розкаявся та сприяв розкриттю злочину. Обставин, які б обтяжували покарання, суд не встановив.
