Ще у 2021 році школярка з Генічеська говорила про значення української мови. Після окупації її публічний образ кардинально змінився — нині вона бере участь у проєктах «Юнармії» та підтримує російську владу.
Це частина ширшої тенденції.
У спільному розслідуванні KibOrg, OCCRP, 24 каналу та Суспільне.Новини йдеться про те, як Росія формує з підлітків на окупованих територіях нове покоління пропагандистів.
Діти війни, яких зробили зброєю: як Росія вирощує нове покоління пропагандистів
У 2021 році 12-річна дівчинка з Генічеська стояла у вишиванці й говорила про мову як про основу нації. Її звали Катерина. Вона переконливо, щиро, по-дитячому правильно пояснювала: народ без мови не має майбутнього.
«Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не плекає її — не може розраховувати на гідне місце в суцвітті народів»
Минуло два роки — і це вже інша людина.
Тепер вона записує відео на підтримку Путіна, носить форму «Юнармії» і говорить про «відродження Росії». Вона виграє гранти на “патріотичне виховання” в окупації і фактично працює обличчям російської пропаганди.
Це не поодинокий випадок. Це технологія.
Інкубатор лояльності
Росія не просто окуповує території — вона перебудовує свідомість.
Програма «Юнкор», створена під егідою мілітаризованої «Юнармії», на перший погляд виглядає як звичайний журналістський гурток. Діти вчаться знімати відео, писати тексти, працювати з інформацією.
Але є нюанс: їх вчать не журналістиці — їх вчать служити.
Служити війні.
Служити пропаганді.
Служити державі, яка цю війну веде.
У цих курсах слово «воєнкор» звучить як ідеал. Дітям пояснюють: інформаційний простір — це поле бою. І їхня роль — не ставити питання, а “допомагати перемозі”.
Критичного мислення там не передбачено. Зате є чіткий набір правил:
- прославляти війну;
- не критикувати владу;
- дискредитувати Україну;
- нормалізувати насильство.
Це не освіта. Це програмування.
Фінансування цієї системи виглядає особливо показово, якщо придивитися до цифр
У 2024 році на програму «Юнкор» офіційно витратили 9 мільйонів рублів (приблизно $119 000). Із них близько двох третин — це витрати на кількаденний медіафорум у Москві. Решта — на регіональні активності.
Сума виглядає відносно невеликою. Але це лише верхівка.
Бо «Юнкор» — це не окремий проєкт, а частина великої інфраструктури «Юнармії»: мережі центрів, таборів і «Будинків Юнармії», які працюють по всій Росії та на окупованих територіях.
І тут масштаби вже інші.
У 2023 році «Юнармія» звернулася до Міноборони РФ із запитом на 200 мільйонів рублів (близько $2,4 мільйона), а загалом отримала понад 500 мільйонів рублів (приблизно $6 мільйонів) державного фінансування.
Уже наступного року — ще один запит: 270 мільйонів рублів (близько $3 мільйони) у межах освітньої бюджетної програми, поданий через лояльну до Кремля структуру «Рух перших».
Тобто мова йде не про гурток чи ініціативу знизу.
Це системна, щедро профінансована державна політика — з мільйонами на те, щоб формувати потрібні погляди ще до повноліття.
Від дітей до рупорів
Історія Катерини — лише одна з багатьох.
Інша підлітка, Марина з Херсонщини, вже відкрито закликає до знищення українців у соцмережах. Її батько воює за Росію, вона сама очолює юнармійський загін і пише тексти для пропагандистської газети.
Її мова — це вже не дитячі емоції. Це готова, сформована ненависть.
2 січня 2026 року Марина публікувала в Telegram емоційний пост, де назвала українських військових «одними з найжорстокіших катів в історії»:
«Таких не прощають. Таких стирають із політичної карти світу, позбавляють будь-якого майбутнього. Таких не судять — таких знищують, спалюють як чуму».
Журналісти отримали кілька електронних версій «Юнармійської правди» від джерела на Херсонщині. Марина, яка зараз навчається у девʼятому класі, є однією з ключових авторок газети, а її ім’я стоїть у шапці одразу після головного редактора Андрія Фетісова, журналіста з Росії.
Ще одна — 19-річна Поліна Засєвська, командирка загону «Юнармії» в окупованому місті Сорокине та обличчя руху в так званій «ЛНР». Вона будує кар’єру на радянських міфах, знімає “патріотичні” фільми і проводить паралелі між сучасною Україною та нацизмом.
Кар’єра Поліни в «Юнармії» розвивалася стрімко. Як і з Катериною Правдюк, її портрет увічнили на муралі — за «внесок у розвиток юнармійського руху на Донбасі». На будівлі школи №6 у Сокологірську її зобразили поруч із радянською підпільницею Уляною Громовою.
Дівчина проводить пряму паралель із сьогоденням, неявно прирівнюючи Україну до нацистського режиму.
«У той страшний 1942 рік місту Краснодону не вдалося уникнути лиха. І сьогодні, в ці важкі дні, ми будемо вірними, — каже вона. — Ми нащадки великих героїв. Нам є на кого рівнятися, ким пишатися, чий приклад наслідувати».
Інший «юнкор» з Луганщини, 18-річний Єлисей Харченко, демонструє ще жорсткіший рівень цієї трансформації.
У відео, де змонтовано кадри ударів російських дронів по людині у формі, схожій на українську, звучить текст із Другої світової — лист радянського солдата. Його начитують як універсальне виправдання ненависті, переносячи її з минулого в сучасну війну:
«Аж надто добре смердючу німчуру бити взимку. Взимку вони як таргани на снігу, або сидять у норах, двоногі тварини. Немає ніякої межі ненависті, немає межі бажання помсти — вбивати, вбивати і вбивати».
Цей текст не просто використовується як історична довідка. Його накладають на сучасні кадри, щоб стерти межу між тодішнім ворогом і нинішнім — нав’язати підліткам відчуття, що вони продовжують ту саму війну.
У фіналі Харченко, вже у формі «юнармійця», читає цей самий уривок особисто — стоячи перед меморіалом «Незагоєна рана Донбасу» в Луганську. Простір пам’яті тут працює як декорація для нової ідеології: минуле використовується, щоб легалізувати теперішнє насильство.
Так формується проста і небезпечна конструкція: якщо тоді «можна було», значить і зараз — потрібно.
Усі діти різні. Але результат однаковий. З них формують не просто прихильників режиму — з них формують носіїв ідеології війни.
Чому це працює
Дитяча психіка — пластична. В умовах ізоляції, тиску і відсутності альтернатив вона швидко адаптується.
Особливо коли:
- школа контролюється окупаційною владою;
- інформаційний простір зачищений;
- “успіх” напряму пов’язаний із лояльністю;
- а прикладом для наслідування стають військові.
Дитині не залишають вибору. Їй дають роль — і підкріплюють її нагородами, грошима, увагою.
Так формується нова норма.
Чистилище “Миротворця”
Саме тому Центр «Миротворець» ще два роки тому вніс близько 30 000 юнармійців до бази «Чистилище».
Це рішення тоді викликало суперечки. Комусь воно здавалося надто жорстким.
Але якщо подивитися на те, як працює ця система — питання зникають.
Бо мова не про дітей як таких.
Мова про процес, у якому дітей цілеспрямовано перетворюють на інструмент війни.
Під впливом російської пропаганди вони:
- звикають до насильства як норми;
- приймають війну як природний стан;
- починають виправдовувати або підтримувати злочини.
І частина з них — рано чи пізно — переходить від слів до дій.
Це і є той момент, коли пропаганда закінчується — і починається участь у злочинах.
Чи можна їх повернути?
Питання складне. І неприємне. Бо відповідь — так, але не всіх і не швидко.
Чим довше дитина перебуває в цій системі, тим глибше вона в ній вкорінюється. І тим більше ця система стає її ідентичністю.
Повернення можливе — через освіту, реінтеграцію, правду.
Але це роки роботи, а не один “роз’яснювальний” діалог.
І головне — це потрібно буде робити вже після деокупації.
Висновок
Росія будує не просто армію. Вона будує покоління.
Покоління, яке не сумнівається.
Покоління, яке не ставить питань.
Покоління, яке готове воювати — і вбивати.
Історія Катерини — болісна саме тим, що вона не унікальна.
Вона — доказ того, що війна ведеться не лише на фронті.
Вона ведеться в головах.
І там її наслідки можуть бути значно довшими.
