Джерело: Олег Манчура, журналіст.
Просто душа мліє як Азербайджан садить Московію на бутилочку. Східна витонченість та терпіння проти грубого і пихатого варварства.
Якось я був в Баку – зайшов в ресторанчик на тій знаменитій з совєцкого кіна вулиці, яка імітувала Стамбул і на якій гепнувся герой Нікуліна.
Ресторан був вишукано обшитий азербайджанськими килимами, але на одній стіні висіли цілі шпалери банкнот різних країн.
Були й гривні. Але були й новенькі, щойно віддруковані російські рублі, спеціальна серія 2015 року, на яких зообразили пам’ятки анексованого Криму.
В ресторані було не так багато людей, нас осблуговував власник. І я ж все таки зачепив його вказавши на Ластівчине гніздо. Кажу: – А уявіть, що замість цього російського рубля вірменський драм і замість Севастополя на цій сотні Ханкенді (Стєпанокєрт). (Насправді, ні, вірмени ніколи так і не зообразили Карабах на своїх купюрах).
Власник на хвильку задумався і при нас зняв зі стіни всі російські рублі. – Ти правий, у вас той же самий ворог, що й в нас, і і це не вірмени.
Азербайджанці чекали не лише щоб повернути собі Нагірний Карабах. Вони з не меншим нетерпінням чекають аби віддати борг тим, хто чужими руками забрав їх споконвічну землю. Хто вчиняв геноциди, хто знищував цвіт нації. Хто принижував їх. Хто харкав їм в душу. Там мають гарну пам’ять та вміють чекати.
Ні, в мене нема ілюзій, що завтра з Азербайджану нам передадуть військову допомогу. Можливо, все обмежиться як було після вторгнення – гуманітарка, пальне. (Інше питання чи це пальне заливалося лише в машини МНС в той час, коли всі наші НПЗ були розбомблені, а танки вимагали їжі).
І, взагалі, можливо, що після нинішнього буревію буде пишне примирення. Пафосні слова. Запевняння в дружбі. Це – Схід, тут скажуть будь-що, аби лиш приколисати й нанести той головний удар, коли ворог вже й так хрипітиме кров’ю.
Але навіть те, що робить Баку зараз – це велика справа, бо це подальше розмотування сакральної імперської величі.
Всього лише за тиждень імперська пиха зазнала непоправних іміджевих втрат. І від кого? Від третього сорту, від бракованих.
Азербайджан кладе мордою в землю агентуру ФСБ – на очах всього світу. Киргизстан, ця найбільш промосковська середньоазійська країна, де російська мова друга державна, вводить 60% квот на весь аудіовізуальний контент. Вірменія трощить банду колишніх президентів, олігарха та промосковського митрополита, які готували державний переворот.
Ці дії – важливі самі по собі, але найбільше їх символічне значення. Імперія вмерла. Імперія, яка вводила війська в Угорщину щоб придушити повстання і в 1849, і в 1956- сконала. Вона не тільки Варшаву чи Прагу не може більше залити кров’ю – вона Баку чи Єревану не може нічого зробити.
Лише в безпомічній люті виригають прокльони на “чорножопих” в своїх лабораторіях ненависті – в своїх телестудіях.
А почала це все Україна. Десакралізація імперії, яка так нині надихає її колишні колонії, це наслідок:
Потопленого крейсера “Москва”;
Випиждженого з Севастополя флота;
Захопленої Суджі;
Палаючих стратегів ядерної тріади.
Солдатів можна набрати – своїх наголити, в Кіма позичити, можна купити фізичної сили.
Але не можна купити Сили.
А без Сили імперія безсильна.
Вона уже гепнулася, навіть якщо ще не сказала оте кодове “чйорт побєрі”.
Уже взяв. Уже тягне.
