Борис Джонсон вперше побував безпосередньо на передовій в Україні — там, де війна не з новин, а на відстані кількох кілометрів.
Він провів майже дві доби поруч із нашими військовими на Запорізькому напрямку, побачив зруйновані міста, життя під обстрілами і людей, які тримаються там, де щодня “прилітає”.
Разом із ним були двоє британських журналістів. Усе, що він там побачив і почув, обіцяє показати згодом у документальному фільмі. Поки що — поділився враженнями у репортажі для Daily Mail.
Із українськими військовими він відвідав чотири населені пункти: Комишуваху та ще три села, назви яких не розголошують з міркувань безпеки.
Пересування — максимально швидке і без зайвих зупинок. Їхали автівкою з детектором російських дронів, постійно змінюючи темп і маршрут. В якийсь момент усе виглядало настільки напружено, що Джонсон навіть не встиг купити курку-гриль у придорожньому кафе — довелося терміново рухатися далі.
“Їзда головною дорогою через Комишуваху – це гра на смерть, і більшість водіїв просто ігнорують вибоїни, схожі на кратери, та їдуть на повну. Росіяни хочуть захопити це селище, і вони так сильно цього хочуть, що посилають один дрон за одним – у свій варварський спосіб – щоб спробувати залякати мешканців”, – пише в своїй статті політик.
Після побаченого він говорить — підтримки недостатньо
“Нам усім потрібно терміново усвідомити реальність того, що це два фронти однієї війни, і що Путін та Корпус вартових Ісламської революції Ірану (КВІР) – скажу, ризикуючи бути вульгарним – це дві щоки однієї дупи. Захід зіткнувся з тиранічним союзом Росії та Ірану, обидва з яких фінансуються Китаєм; але між цими двома фронтами є різниця. Війна в Україні не лише морально простіша, й з простішими західними цілями. В ній також простіше перемогти. Після розмови з українськими солдатами на передовій я бачу їхнє виснаження та їхнє очевидне людське бажання, щоб війна закінчилася. І мене, як і вас, сповнює лють через недостатню підтримку з боку Заходу”, – поділився своїми міркуваннями Борис Джонсон.
Як допомогти Україні
“Справжнє питання не в тому, чи зможе Путін захопити всю Україну – бо він не може – а в тому, чи робимо ми достатньо, щоб допомогти українцям відтіснити його та змусити сісти за стіл переговорів.
Судячи з того, що я бачив, відповідь така: ні. Ми не робимо нічого достатнього.
Ми не даємо українцям необхідного їм озброєння – ракет далекого радіуса дії – щоб знищити фабрики безпілотників або бази, з яких росіяни запускають свої бомбардувальники. Чому? Немає сенсу звинувачувати лише Трампа та відмову США надати “Томагавки”. Велика Британія має власні ракети далекого радіусу дії, як і німці.
Немає сенсу звинувачувати Трампа, коли ми разом маємо сотні мільярдів заморожених активів Путіна, які, очевидно, слід розморозити та використати для допомоги Україні.
Ми чотири роки співаємо банальності та кажемо їм (українцям – ред.), що їхня боротьба – це наша боротьба. Виходячи з того, що я бачив, ми смішно не виконуємо своїх обіцянок та не надаємо їм необхідної допомоги.
Українці можуть перемогти і переможуть. Але наше зволікання та наша нерішучість продовжують спричиняти неймовірні людські страждання.
Ми маємо рацію, кажучи, що українці борються за всіх нас – то чому, чорт забирай, ми досі їх обкрадаємо?”.
Джерело: Еспресо.
