🇺🇦 ❤️🔥Обабіч дороги – нескінченні коридори обіймів
Перше, що бачать звільнені із російських катівень – це синьо-жовте море і українців.
Хтось піднімає руку вгору, хтось кричить «Вітаємо вдома!», інші не стримуючи виру емоцій стрибають, а хтось просто мовчки плаче. Бо ці сльози – радість і біль водночас.
Тут немає випадкових – кожен, хто стоїть, знає: перед ним герої, які пройшли пекло заради того, щоб ми мали право жити й говорити «ми – українці».
І в цей момент у кожного з них, хто повернувся, в серці починає проростати впевненість: Україна чекає, Україна бореться, Україна пам’ятає.
А попереду – перемога.
КОРИДОР НАДІЇ І ВІРИ
А поруч із радістю – біль. Люди тиснуться із фотографіями найрідніших, які досі в російських катівнях.
Тримають світлини, притискаючи до грудей.
У когось підпис: «Зник безвісти». У когось – дата полону.
Вони ловлять погляд кожного звільненого, сподіваючись на одне-єдине: «Так, я його бачив… він тримався… він передавав вітання».
