Весільний обряд міста героя Баштанка внесли до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України


Весільний обряд “Дівування” міста героя Баштанка Миколаївської області внесли до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України.

Баштанка відома всій Україні і світу тим, як вміло на початку вторгнення її мешканці зуміли організувати оборону міста. Історії героїчного опору Баштанки російсько-фашистським загарбникам стали мемами і легендами. А тепер світ буде знати цей край, як хранителя нематеріальної культурної спадщини України.

Про це повідомляє Міністерство культури та стратегічних комунікацій.

Як зазначає Миколаївський обласний центр народної творчості, дівування — це обрядове деревце (сосна чи вишня) традиційного весілля. Зазвичай його ставлять у коровай на столі перед молодими як символ прощання з юнацтвом та отримання нового статусу — чоловіка і дружини. Розрізають і роздають весільний хліб лише на другий день святкування. Молода з дружкою зрізують ножицями печиво та пригощають насамперед молодь, а потім інших гостей.

Баштанський обряд заключається у створенні підвісної конструкції, на якій розміщене печиво.

За формою баштанське дівування нагадує діжку, може досягати двох метрів заввишки. Форма обрана невипадково — щоб життя молодят було, як повна діжа.

Випікають печиво у формі сердечок, бантиків, кружечків, вісімок, метеликів. Нанизують його на довгі міцні нитки й рядами закріплюють на спеціальній металевій конструкції. Вона складається з одного чи декількох кругів різного діаметру, скріплених між собою стрижнями.

Виготовляють печиво заміжні жінки і традиційно випікають його у четвер. Важливим є нагляд, щоб випічка приготувалася, але не підгоріла – щоб життя в молодят було щасливим.

В різних частинах регіону технологія і форма випічки дещо відрізняється.

Також до переліку спадщини додали мосяжні традиції Гуцульщини, повідомляє УП. Йдеться про вид художньої обробки металів та виготовлення декоративних виробів. Перші відомості про мосяжництво пов’язують з розвитком Трипільської культури на території України, але найбільшого розвитку ремесло досягло вже в гуцульських традиціях.

Найпоширенішими виробами мосяжництва були: прикраси до збруї, табівок, топірців, чепраги, хрещики, пряжки, оздоблення путильських люльок.

Donate to Myrotvorets

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *