Поки військові місяцями закривають збори на 100–200 тисяч — на авто, РЕБ, евакуацію, дрони та все те, що може врятувати життя чиємусь чоловікові, сину, дочці й дати шанс вижити, — за Єрмака внесли заставу із «переплатою» у 14 мільйонів гривень.
154 мільйони.
Не на бригаду.
Не на поранених.
Не на ППО.
Не на дрони для фронту.
А просто для того, щоб обвинувачений у корупції в особливо великих розмірах, той, кого підозрюють у розкраданні грошей країни, яка воює й донатить останнє на армію, вийшов із СІЗО додому.
У цей самий час дружини військових виставляють у сторіз банки, люди донатять від 10 гривень. Матері пишуть: «Не проходьте повз, треба закрити збір». Волонтери ночами шукають, де взяти ще один мавік, ще один пікап, ще один шанс витягнути когось живим.
І на цьому фоні — 154 мільйони. Більше, ніж треба.
Окремий штрих до цієї історії: один із «народних» внесків становив 666 гривень. Його зробив актор Григорій Гришкан, пояснивши це «вчинком заради майбутнього України».
Символізм вийшов дуже точний.
Країна, де на життя військового збирають усім селом, а за чиновників заносять суми, за які можна було б закрити потреби кількох підрозділів, ще тримається — і продовжує боротися та виживати.
