До повномасштабної війни Євгенія планувала зовсім інше життя. Вона готувалася стати медиком, вивчала протоколи, думала про лікарню і пацієнтів. Але лютий 2022 року перекреслив ці плани — і поставив інші пріоритети.

Історію військової опублікували на сторінці бригади, повідомляє Армія Інформ.

Замість медицини — військо. Замість лікарських алгоритмів — складні схеми авіоніки. Замість палат — аеродром.

Сьогодні Євгенія служить у 39-й бригаді тактичної авіації та відповідає за роботу радіоелектронного обладнання бойових літаків.

Вона родом із Дніпропетровщини, виросла у звичайній родині — мама вчителька, батько працював в охороні. Військових у родині не було. Але рішення піти до війська підтримали одразу.

Після початку повномасштабного вторгнення Євгенія зрозуміла: залишатися осторонь не вийде. І пішла туди, де найбільше потрібна.

Перенавчання було різким і складним. Там, де ще вчора були медичні протоколи, з’явилися технічні інструкції, бортові системи і точні алгоритми роботи обладнання.

Сьогодні її зона відповідальності — системи зв’язку бойових літаків.

«Я відповідаю за “нервову систему літака” — це зв’язок льотчика з командуванням. Без цього успішне виконання бойового завдання просто неможливе», — пояснює військова.

Це та частина роботи, яку не видно на відео з вильотів. Але саме вона визначає, чи зможе пілот отримати наказ, скоригувати маршрут або повернутися живим.

Підготовка літака — це завжди командна робота. І тут немає «дрібниць».

«Ми доводимо кожну деталь до ідеалу, бо розуміємо ціну справності цієї машини», — каже Євгенія.

Коли літак іде на зліт, у техніків з’являється коротке відчуття полегшення — перший етап завдання виконано. Але воно триває недовго. Бо після повернення борту все починається знову: перевірка, діагностика, підготовка до наступного вильоту.

За два роки служби літаки для Євгенії перестали бути просто машинами.

Навіть у цивільному житті вона ловить себе на звичці вдивлятися в небо, щойно чує звук двигуна. Шукає силует винищувача автоматично.

У підрозділі, де більшість — чоловіки, Євгенія почувається впевнено. Каже: колектив став для неї другою родиною. Тут усе тримається на довірі. Бо від роботи кожного залежить не просто результат — життя.

Попереду ще роки служби. І є мрія: щоб гуркіт винищувачів означав навчання, а не бойові завдання.

А поки що — звична реальність: перевірка обладнання, новий борт і черговий виліт.

Робота, яку не показують у зведеннях, але без якої ці зведення просто не існували б.